Зміст.

Вступ. -5

1. Теоретична частина. -7

1.1. Загальна характеристика колективного договору. -7

1.2. Сторони і порядок укладення колективного договору. -14

1.3. Структура і зміст колективного договору. -20

1.4. Контроль за виконанням колективного договору і види відповідальності за невиконання його зобов'язань. -24

Висновок. ^.-27

2. Практична частина. -29

Укласти колективний договір підприємства за вибором студента. Список використаної літератури. - -50

Вступ.

У соціально-економічних відносинах формуються різноманітні

інтереси (інтереси найманої праці, інтереси капіталу та інтереси суспільства),

які за своїм змістом можуть не співпадати або ж бути протилежними та

внутрішньо суперечливими. Тому існує потреба їх вирішення шляхом

застосування найбільш конструктивних методів взаємодії та співпраці

профспілок, роботодавців і урядових структур. Одним із найефективніших

чинників врегулювання соціальних суперечностей вважається соціальне

партнерство. Його можна визначити як систему відносин між

роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями та найманими працівниками,

профспілковими організаціями та їх об'єднаннями й органами виконавчої

влади, що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і

підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин.

Соціальне партнерство розглядають також як принцип трудового права, на

основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання.

Оскільки в умовах економічної кризи в суспільстві спостерігається

соціальна напруженість, то, зрозуміло, що основним завданням соціального

партнерства є забезпечення соціального миру у суспільстві. З цього випливає

і його мета:

зниження гостроти соціальних конфліктів, сприяння погодженню

інтересів роботодавців і найманих працівників;

забезпечення активної ролі держави в переговорному процесі з питань

встановлення умов праці;

забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і

роботодавців у поліпшенні економічного становища і сприяння

взаєморозумінню між ними;

забезпечення умов праці і життя працівників.

Соціальне партнерство найбільш повно виявляється у сфері

договірного правового регулювання.

За останні роки в Україні колективно-договірне регулювання трудових

відносин набуло якісно нового значення. Закон України «Про колективні

договори і угоди» став правовою основою для подальшого налагодження і

поєднання інтересів роботодавців і найманих працівників для «розвитку

системи колективно» договірного регулювання соціально-трудових

відносин». Колективні договори і угоди фактично виступають юридичними

актами узгодження інтересів сторін, їх співробітництва щодо забезпечення

прав і гарантій найманих працівників, досягнення злагоди в суспільстві.

В наш час тема врегулювання колективних відносин є дуже

актуальною і попереджує детального вивчення.

Метою роботи є опрацювання існуючої літератури та матеріалу в

засобах масової інформації з окресленого питання.

1. Теоретична частина.

1.1. Загальна характеристика колективного договору.

Одним з напрямів соціально-партнерських відносин є укладення

колективних договорів і колективних угод. У даний час в Україні вони

укладаються на виробничому, регіональному, галузевому і національному

рівнях..

Згідно з Конвенцією МОП №98 колективний договір — це будь-яка

письмова угода про умови праці та найму, яка укладається, з одного боку,

підприємцем, групою підприємців або однією чи декількома організаціями

підприємців і, з іншого боку, однією або декількома представницькими

організаціями трудящих або, при відсутності таких організацій, пред-

ставниками самих трудящих, які належним чином обрані й уповноважені

відповідно до законодавства країни.

В Україні правове регулювання колективних договорів і угод

здійснюється Законом України "Про колективні договори і угоди" від 1

липня 1993 р., главою II "Колективний договір" КЗпП.

Закон визначає правові основи розробки, укладення виконання

колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових

відносин і соціально-економічних інтересів працівників і власників.

Укладення колективних договорів і угод свідчить про децентралізацію

правового регулювання трудових відносин. Держава на рівні

централізованих норм встановлює загальну процедуру укладення

колективних договорів. Зміст же визначається сторонами. Багато норм

законів про оплату праці, про відпустки не можуть бути реалізовані інакше,

ніж шляхом укладення колективного договору. Діє принцип

^

незменшуваності прав працівників у порівнянні з законодавством, а також

принцип збереження рівня соціальних і трудових прав і гарантій,

встановлених угодами вищого рівня."

Колективний договір служить стабілізатором прав роботодавця і

працівників протягом дії колективного договору.

Потрібно особливо підкреслити роль колективного регулювання умов

праці як чинника соціального захисту прав окремого найманого працівника

від свавілля роботодавця.

Нарешті, будучи закріпленими у колективному договорі, колективні

інтереси сторін набирають форми взаємних зобов'язань, виконання яких

забезпечується не тільки взаємною відповідальністю сторін, але, при

необхідності, і примусовою силою держави. Розглядаючи позови, що

витікають з неналежного виконання зобов'язань, передбачених колективними

договорами, суди повинні розглядати колективний договір конкретного

підприємства як локальне джерело права.

У науці трудового права колективний договір традиційно розглядався

як правовий інститут Загальної частини трудового права. У цей час він зазнає

впливу нових суспільних відносин, що не може не відбитися і на правовій

формі. Колективний договір не єдиний правовий акт, за допомогою якого

здійснюється договірне встановлення умов праці, він входить до системи

колективних угод про працю на національному, галузевому, регіональному

рівнях. Колективний договір посідає в цій системі нижчий рівень, що аж ніяк

не зменшує значення його нормативно-регулятивних властивостей, однак

вимагає внутрішньої узгодженості у системі цих актів. Крім того,

колективний договір виступає одним із засобів (способів) реалізації

соціально-партнерських відносин і, таким чином, входить до системи цих

відносин. Не можна не помічати формування нового правового інституту

соціального партнерства, який з прийняттям відповідних законодавчих актів

набере більш чітких контурів. І тут виникає проблема внутрішнього

співвідношення, яка сьогодні ще не може бути однозначно визначена.

Крім того, намічаються зміни всередині галузі трудового права з

виділенням не двох частин - Загальної й Особливої, а трьох: загальні

положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право. І

правовий інститут колективного договору входить до третьої частини -

колективне трудове право.

Колективний договір - це локальний нормативно-правовий акт, який

регулює трудові, соціально-економічні відносини між власником і

працівниками даного підприємства. Колективний договір укладається на

підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й

господарювання, які використовують найману працю і які володіють правами

юридичної особи. У законі не визначена мінімальна гранична кількість

найманих працівників на підприємстві, за якої має бути укладений

колективний договір. Проте, очевидно, встановити таку норму доцільно. В

окремого роботодавця може працювати і один найманий працівник, в такому

випадку умови праці можуть бути встановлені