вважаємо, буде достатньо. Практично на невеликих підприємствах, особливо

на приватних, колективні договори не укладаються. Таким чином, норма

закону не виконується, хоча й закон у цій частині не відповідає ринковим

потребам.

Згідно зі ст. 2 Закону "Про колективні договори і угоди" та ст. 11 КЗпП

колективний договір може укладатися в структурних підрозділах

підприємств. Слід зауважити, що такі структурні підрозділи повинні бути

економічно і фінансове самостійними і мати організаційні та матеріальні

можливості для встановлення і реалізації додаткових або більш високого

рівня, порівняно з колективним договором цілого підприємства, пільг та

інших умов регулювання соціально-економічних і трудових відносин з

урахуванням специфіки підрозділу.

Колективний договір укладається не тільки на виробничих*

підприємствах, але й у бюджетних установах, закладах освіти, охорони

здоров'я, органах виконавчої влади та місцевого самоврядування.

10

Колективний договір об'єднує в собі риси договору і нормативно-

правового акта. Сьогодні це найважливіший локальний нормативно-правовий

акт, що визначає умови праці, умови оплати праці, соціальні гарантії для

працівників на підприємстві, в установі, організації. Разом з тим це не тільки

правовий акт, але й акт соціального партнерства на рівні підприємства між

працівниками і власником або уповноваженим ним органом, результат

узгодження їхніх інтересів.

Метою укладення колективного договору є узгодження інтересів

колективу працівників, з одної о боку, і власника - з іншого. Така ідея

спочатку була закладена в Законі "Про колективні договори і угоди", а потім

відтворена в ст. 10 КЗпП при внесенні до неї змін Законом від 15 грудня 1993

року.

Для держави із соціалістичним досвідом законодавче визнання такої

мети колективного договору як погодження інтересів праці і капіталу має

чимале політичне і безпосереднє практичне значення. І капітал, і праця — це

цілком необхідні компоненти виробництва. Перемога одного з них веде до

руйнування економіки. Тому компроміс між працею і капіталом е об'єктивно

необхідним, Одним-з найважливіших засобів його досягнення є колективний

договір. Нормативні умови колективних договорів мають всі ознаки

правових норм, хоча вони і не виходять від держави та її органів. Як і

законодавчі норми, вони носять загальний характер і є обов'язковими не

тільки для сторін, які уклали колективний договір, а і для сторін трудових

договорів, які укладаються в сфері дії відповідного колективного договору.

Суб'єктивні права, що випливають із колективного договору, підлягають

захисту правоохоронними органами. При розгляді трудових спорів відповідні

органи застосовують нормативні умови колективних договорів, що не

суперечать законодавству, поряд з нормами законів і підзаконних актів. До

категорії нормативних умов колективних договорів відносяться умови, якими

встановлюються тарифні ставки, посадові оклади, розміри та умови доплат,

11

»

надбавок до заробітної плати, розміри та умови виплати премій тощо.

Зобов'язальні умови колективних договорів мають не загальний, а

конкретний характер. На відміну від нормативних умов вони діють, як

правило, не протягом усього строку дії колективного договору. Зобов'язальні

умови колективного договору припиняють дію у зв'язку з виконанням

обов'язків, що випливають з них. Якщо власник виконай, наприклад,

зобов'язання з проведення перелічених у колективному договорі заходів з

метою оздоровлення умов праці, він не може нести і далі відповідні

обов'язки.

Умови колективного договору (нормативні і зобов'язальні) мають

юридичне обов'язковий характер, а тому здатні регулювати відносини між

сторонами, які уклали колективний договір, а також між сторонами трудових

договорів, укладених за участю власника, який підписав колективний

договір.

Зазначення на соціально-економічні відносини як предмет регу-

лювання колективним договором означає, що його положення поширюються

не тільки на індивідуальні трудові правовідносини, але й на відносини,

сторонами яких є трудовий колектив, професійна спілка, професійна

організація, профспілковий орган (інший орган, уповноважений трудовим

колективом на представництво), з однієї сторони, і власник (уповноважений

ним орган) - з іншої сторони.

Колективний договір укладається на всіх підприємствах, в установах і

організаціях, що характеризуються двома ознаками: 1) використовують

найману працю; 2) мають права юридичної особи. Відсутність хоча б однієї з

ознак означає відсутність обов'язку сторін укласти колективний договір. За

загальним правилом, не виникає проблем з визначенням статусу організації

як юридичної особи. Значно складніше установити таку ознаку сторони*

колективного договору :«к використання найманої праці. Спроба дати

юридичне визначення найманої праці (найманого працівника) здійснена в

12

9

частині другій ст. 1 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових

спорів (конфліктів)"; "Найманий працівник — це фізична особа, яка працює

за трудовим договором на підприємстві, в установі, організації, у їх об'єднай-

V-

нях або у фізичних осіб, що використовують найману працю". Варто

звернути увагу на те, що це визначення майже цілком збігається з

визначенням працівника, що міститься в ст. 1 Закону "Про професійні спілки,

їх права та гарантії діяльності".

Наведеному визначенню співзвучне ототожнення терміну "наймана

праця" з робочою силою, що допускається в Преамбулі Інструкції зі

статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві

України.

Таке широке розуміння категорії найманих працівників дає можливість

включити до неї велику кількість державних службовців і зробити висновок

про те, то колективні договори повинні укладатися в установах, які мають

статус органів державної влади. На користь висновку про те, що під

формулювання "що використовують найману працю" підпадають всі органи

державної влади, свідчить і та обставина, що ці органи, якщо навіть вони

використовують переважно працю осіб, що належать до категорії державних

службовців, не можуть обійтися без допоміжного персоналу, що у будь-

якому випадку повинен бути визначений найманим.

Деяка невизначеність поняття найманих працівників ускладнює

відповідь на питання: чи обов'язкове укладення колективного договору в

кооперативах і селянських (фермерських) господарствах із статусом

юридичних осіб, що не використовують працю осіб, які не с їх членами.

Оскільки більш конкретного визначення поняття найманих працівників, крім

даного в ст. 1 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів

(конфліктів)", у законах не дається, належить зробити висновок про те, що в

даному випадку наймана праця не використовується, а тому колективний

договір на названих підприємствах може не укладатися.*

13

Разом з тим, учасники господарського товариства, що не використовує

працю інших осіб, крім самих учасників цього товариства, не виключаються

з категорії найманих працівників, тому