тому, що він вперше передбачив проведення переговорів між сторонами

колективних договорів і колективних угод, урегулював укладення колективних

угод на трьох рівнях: державному, галузевому та регіональному. Якщо правове

регулювання і практика укладення колективних договорів була досить

поширеною, то колективні угоди в їх сучасному вигляді та всіх видів раніше не

передбачалися і не укладалися.

Колективні угоди укладаються з тим, щоб допомогти трудовим

колективам визначитись при укладенні колективних договорів.

Угода — це правовий акт, що укладається між соціальними партнерами і

містить їхні зобов'язання щодо встановлення умов праці, зайнятості та

соціальні гарантії для працівників держави, галузі, регіону. Угоди також є

правовою формою соціального партнерства і регулюють соціально-партнерські

відносини на більш високому рівні.

Сторони угод визначено в ст. З Закону України "Про колективні договори

і угоди". Сторонами Генеральної угоди виступають: професійні спілки, які

об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної

угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення

колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, на підприємствах яких

зайнято більшість найманих працівників держави. Зокрема, Генеральна угода

на 1997 — 1998 роки була укладена між Кабінетом Міністрів України, що

здійснює управління об'єктами державної власності, і Українським союзом

промисловців і підприємців, що об'єдналися для ведення колективних

переговорів, з одного боку, і профспілковими об'єднаннями України, з іншого

боку. 16 жовтня 1998 р., як уже зазначалося, була підписана Декларація про

«

створення Конфедерації роботодавців, яка охоплює більше число представників

роботодавців. І Генеральну угоду на 1999 — 2000 роки було підписано вже

Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та

23

профспілковими об'єднаннями України.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників чи

уповноважені ними органи і профспілки або об'єднання профспілок або інших

представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження,

достатні для ведення переговорів, укладення угоди і реалізації її норм на

більшості підприємств, що входять до сфери їх дії. На практиці сторонами угод

на галузевому рівні виступають міністерства, відомства, державні комітети, а

при їх відсутності — інші об'єднання власників за галузевим принципом

(асоціації, корпорації, консорціуми, концерни), і галузеві профспілки або

об'єднання профспілок чи інших представницьких організацій трудящих, котрі

мають відповідні повноваження.

Галузевий рівень є найменш розвинутим у більшості центральне й

східноєвропейських країн. Причина полягає у тому, що є труднощі в організації

асоціацій роботодавців за галузевою ознакою. І тому профспілки спрямовані

туди, де є партнер у переговорах — уряд чи, навпаки, профспілки шукають

партнера на місцевому рівні. Представники МОП наполегливо пропонують

усім сторонам переговорного процесу зосередитися на вирішенні проблем

окремих галузей, а тому актуальним є створення галузевої ланки об'єднань

роботодавців.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами

державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони

мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок або іншими

уповноваженими трудовими колективами органами.

Змістом колективних угод є взаємні зобов'язання сторін. Згідно із ст. 8

Закону України "Про колективні договори і угоди" угодою на державному рівні

регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної

політики і трудових відносин, зокрема щодо: гарантій праці й забезпечення

продуктивної зайнятості; мінімальних соціальних гарантій оплати праці й

доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень

життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; соціального

страхування; трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; умов охорони

24

праці й навколишнього природного середовища; задоволення духовних потреб

населення; умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих

співвідношень в оплаті праці.

25

5. Контроль за виконанням колективного договору

Контроль за виконанням колективного договору, угоди проводиться

безпосередньо сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними

представниками. Для ефективного здійснення контролю сторони зобов'язані

надавати необхідну для цього наявну інформацію.

Крім того, сторони, що підписали колективний договір, угоду, щорічно в

строки, передбачені колективним договором, угодою, звітують про їх

виконання. В органи державної статистики надсилаються статистичні дані про

колективні договори, угоди.

Для здійснення контролю за виконанням колективного договору, угоди

можуть створюватися комісії, які за наслідками перевірки складають акт. Такий

акт є основним документом, який свідчить про результати роботи по

виконанню колективного договору, угоди. Одночасно він є підставою для

вжиття заходів щодо усунення виявлених недоліків.

Акт перевірки повинен відображати стан роботи по виконанню

колективного договору, угоди. В ньому вказується, скільки заходів було

включено в колективний договір, угоду і скільки з них виконано. По кожному з

невиконаних зобов'язань повинні бути чітко вказані причини невиконання. В

акті коротко висвітлюється робота по виконанню кожного з розділів

Колективного договору, угоди.

В акті можуть бути конкретні пропозиції комісії щодо притягнення до

відповідальності винних у невиконанні заходів колективного договору чи щодо

усунення недоліків, які стали причиною невиконання.

Акт перевірки обговорюється на спільному засіданні сторін. Наслідком

такого обговорення є прийняття рішення, в якому визначаються заходи щодо

усунення виявлених недоліків, прорахунків, дається оцінка діяльності

працівників, які допустили невиконання двосторонніх зобов'язань, вказуються

строки їх виконання і особи, яким доручено здійснювати контроль за

реалізацією наміченого. Може бути також прийняте рішення про направлення

акта перевірки для обговорення в колективах структурних підрозділів, цехів,

26

дільниць, лабораторій, бригад тощо.

Порушення чи невиконання зобов'язань щодо колективного договору

особами, які представляють власників або уповноважених ними органів чи

профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, чи

представниками трудових колективів тягне за собою накладення штрафу до ста

мінімальних розмірів заробітної плати. Ненадання цими ж особами інформації,

необхідної для здійснення контролю за виконанням колективних договорів,

тягне за собою накладення штрафу в п'ять мінімальних розмірів заробітної

плати.

Усі ці випадки відповідальності регламентуються ст.ст. 18-20 Закону

України „Про колективні договори і угоди" та КпАП.

Відповідно ця відповідальність є адміністративною. Справи з цих питань

розглядаються судом за поданням однієї із сторін колективного договору,

відповідних комісій або з ініціативи прокурора. Крім адміністративної

відповідальності особи, винні в ухиленні від участі в переговорах, порушенні і

невиконанні колективного договору, угод, неподанні інформації, необхідної для

успішного проведення колективних переговорів і здійснення контролю, можуть

бути притягнуті й до інших видів юридичної відповідальності. Такими видами

відповідальності є дисциплінарна, матеріальна,