так і локальною нормотаорчістю. При цьому найбільш оптимальному

поєднанню загального і особливого у забезпеченні єдності та диференціації

правового регулювання з використанням локальних норм слугує розробка і

прийняття примірних чи типових нормативних актів як основи локальної

нормотворчості.

Принцип диференціації правового регулювання не суперечить

проголошеному у ст. 2' КЗпП України правилу про рівність трудових прав усіх

громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та

національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних

переконань, роду і характеру* занять, місця проживання та інших обставин. Спе-

ціальні норми, прийняті з метою забезпечення диференційованого підходу до

регулювання трудових відносин певних категорій працівників зовсім не

передбачають створення якихось пільгових умов праці для них або надання їм

додаткових привілеїв. Вони спрямовуються передусім на досягнення балансу

гарантій трудових прав окремих категорій працівників відповідно до умов їх

28

і

праці.

Для цього трудове законодавство передбачає встановлення ди-

ференційованих правил регулювання трудових відносин лише на

законодавчому рівні. Так, ст. 7 КЗпП України вказує, що особливості

регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними

географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для

здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які

працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, встановлюються

законодавством. Тим самим законодавець виключає у даному випадку диферен-

ціацію умов праці зазначених працівників відомчими чи локальними нормами.

Принципи єдності і диференціації правового регулювання трудових

відносин є однією з характерних ознак не тільки трудового права України, а й

інших держав, незважаючи на те, що для багатьох з них трудове право

вважається відокремленим інститутом цивільного (приватного) права.

29

1.4. Принципи, які визначають застосування праці працівників.

Останнім у переліку принципів трудового права стоїть принцип визнання

незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище

працівників у трудових правовідносинах порівняно із нормативне

встановленими умовами. Він тісно пов'язаний з попередніми принципами і

полягає у тому, що ті норми - гарантії, державні стандарти в галузі регулювання

трудових відносин, визначених на рівні держави, за жодних обставин не

повинні погіршуватись при встановленні умов праці на галузевому,

регіональному і локальному рівнях.

Термін договори про працю треба розглядати у широкому значенні. Це

можуть бути як договори у прямому розумінні цього слова (трудовий,

колективний, про повну матеріальну відповідальність), що виражаються у

формі власне договору, так і угоди, які стосуються умов праці (про іспитовий

строк, про переведення чи переміщення працівника, про встановлення

неповного , робочого часу та ін.).

Крім того, дія цього принципу поширюється і на акти локальної

нормотворчості, які ухвалюються за погодженням між роботодавцем і

профспілковим комітетом, чи іншим уповноваженим найманими працівниками

органом. Більше того, очевидно, що і акти локального характеру, які

приймаються роботодавцем одноособове або ж (як це передбачено тепер для

«Правил внутрішнього трудового розпорядку») затверджуються трудовим

колективом так само повинні визнаватися незаконними у тій своїй частині, яка

містить норми, що погіршують становище працівників у порівнянні із

законодавством України.

Наявність цього принципу є важливою гарантією трудових прав

найманих працівників (що особливо відчувається в умовах переходу до

ринкових відносин) та утвердження приватного підприємництва в Україні. Не

секрет, що зустрічаються „випадки, коли приватні підприємці з метою

одержання прибутків намагаються не дотримуватися при використанні праці

найманих працівників загальних вимог трудового законодавства, погіршуючи

зо

при цьому права громадян. Такі трудові договори повинні визнаватися

недійсними у тій частині, що суперечить чинному трудовому законодавству.

Трудове законодавства України не містить спеціальних правил, за якими

б мало відбуватися визнання умов договорів про працю, що погіршують

становище працівників, недійсними. Тому нерідко порушені трудові права

захистити не вдається. І лише у випадку звернення до комісії по трудових

спорах чи суду працівника, який вважає, що існує порушення його трудових

прав з боку роботодавця, відкриває можливості для оцінки стану трудового

договору та визнання недійсним тих його умов, які погіршують права

працівника як учасника трудових правовідносин. Однак звернення до органів,

що розглядають трудові спори, І відбувається здебільшого тільки в разі

незаконного звільнення працівника з роботи, переведення без його згоди на

іншу роботу, невиплати зарплати або накладення дисциплінарного стягнення.

Що ж стосується звернення з метою визнання тих чи інших умов трудового

договору недійсними, то судова практика тут є не дуже багатою. [5; ст. 32]

Принцип визначеності трудової функції. Трудова діяльність людини має

відповідати її індивідуальним якостям. Нахили людини, навіть такої, яка вже

сформувалась, завжди ширше вимог певної професії. Тому, маючи певну

здатність, людина може оволодіти декількома професіями, мати різну ступінь

кваліфікації. Але для того щоб набути кваліфікацію, вимагаються певні

Суспільне необхідні витрати Праці по кожній спеціальності.

Таким чином, процесу матеріального виробництва в суспільстві передує

підготовка робочої сили, що здійснюється спеціальною освітою з

професіональним навчанням. Освічена, професійно підготовлена людина краще

сприймає нову інформацію, ефективніше застосовує нові засоби виробництва.

За допомогою освіти нагромаджується «людський» капітал, який сприяє

економічному розвиткові.

У молоді, яка не має професійної освіти, майже відсутні шанси потрапити

на виробництво. Саме професійна освіта забезпечує одержання громадянами

робітничої професії відповідно до їх покликань, інтересів, .здібностей,

31

підвищення їх виробничої кваліфікації. Вона є одним із гарантів соціальної

стабільності суспільства.

У підвищенні рівня освіти і кваліфікації міститься й потенційно

важливий резерв зростання продуктивності і якості праці. Науково-технічний

.»

прогрес неухильно вимагає поглиблення професіоналізму. Він, по-перше,

ставить якісно нові вимоги до змісту і методів професійного навчання; по-

друге, вимагає нових спеціальностей, які б вбирали в себе знання і навики

нових професій і спеціальностей; по-третє, потребує створення розвинутої і

чіткої системи перепідготовки працівників.

Визначення професії, кваліфікації, спеціальності або посади при

укладенні трудового договору є встановленням трудової функції працівника.

Умова про трудову функцію, що виконуватиметься працівником, становить

фундамент трудового договору, який не може вважатись укладеним, якщо

сторони не домовляться щодо професії, спеціальності, кваліфікації або посади.

Потреба визначення трудової функції обумовлена суспільним розподілом

праці, який характеризується різними видами робіт, що повинні виконуватись

підприємствами, установами, організаціями, виходячи з поставлених перед

ними завдань.

Встановлення професії, кваліфікації,