зменшено кількість аварій, нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань, створено засоби діагностики обладнання та попередження

аварій, опрацьовано нормативно-правову базу охорони праці, вдосконалено

наглядову та контрольну діяльність у сфері охорони праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування

та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на

виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів

й.

України.

Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних

актів про охорону праці покладається на власників або уповноважених ними

органів. Трудові колективи через обраних ними уповноважених, професійні

спілки в особі своїх виборних органів і представників контролюють

додержання всіма працівниками приписів нормативних актів про охорону праці

на підприємствах, в установах, організаціях.

Принцип участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань

встановлення умов праці і здійсненні контролю за додержанням законодавства

про працю. Соціальні аспекти умов праці визначені організацією праці та її

характером. Вони включають такі чинники, як режим роботи, її характер, що

повторюється, роботу змінами, вночі тощо. При зростаючій швидкості і склад-

ності виробничих процесів збільшується виробниче навантаження. Саме воно

обумовлює потребу в постійному регулюванні умов праці.

Поняття умов праці не є однозначним. Воно містить основні елементи

трудової діяльності з точки зору її захисту. Правове регулювання умов праці

здійснюється централізованим і локальним методами. За допомогою

локального регулювання крнкретизується загальна норма з урахуванням

36

специфіки конкретного підприємства.

Локальну нормотворчу діяльність по встановленню умов праці здійснює

власник або уповноважений ним орган з участю трудових колективів і

профспілкових комітетів даного підприємства. Особливістю цих локальних

актів є те, що прийняті норми звернені не до конкретних, а до невизначених

ї-

осіб, тобто до всіх і до кожного, хто працює на цьому підприємстві на

відповідних роботах.

Локальні норми, що приймаються власником або уповноваженим ним

органом спільно чи за погодженням з представницьким органом трудового

колективу, не можуть погіршувати становище працюючих у порівнянні з

чинним законодавством про працю або суперечити цьому законодавству.

Умови праці на підприємстві встановлюються за допомогою різних

правових форм: колективним договором, інструкціями по охороні праці,

положеннями про преміювання, положеннями про виплату винагороди за

результатами річної роботи підприємства, правилами внутрішнього трудового

розпорядку та іншими угодами.

Принцип участі трудового колективу і профспілок у вирішенні питань

встановлення умов праці доповнюється наданням цим громадським утворенням

права здійснення контролю за додержанням чинного законодавства про працю і

раніше встановлених умов праці. В процесі реалізації цього права певні норми

застосовуються до конкретних фактів організації праці і виробничої діяльності

підприємства. Законодавство про працю у багатьох випадках встановлює

правило, згідно з яким власник або уповноважений" ним орган може

застосувати певну норму лише після одержання на це згоди комітету

профспілкової організації. Такий порядок є важливою гарантією проти

суб'єктивізму і свавілля в застосуванні норм трудового права.

Так, власник або уповноважений ним орган може звільнити працівника з

роботи за своєю ініціативою лише одержавши попередню згоду

профспілкового комітету (ст. 43 КЗпП); встановлення підсумованого обліку

робочого часу (ст. 61 КЗпП), надурочні роботи (ст. 64 КЗпП), залучення

37

окремих працівників до роботи у вихідні дні (ст. 71 КЗпП) та інше

допускаються тільки з дозволу профспілкового комітету.

Принцип свободи об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод.

Такі об'єднання можуть бути по професії - професійні спілки, кооперативні

об'єднання, молодіжні організації, спортивні і оборонні організації, культурні,

творчі та наукові товариства, організації роботодавців.

Професійні спілки визнаються представницькими органами трудящих у

питаннях виробництва, праці, побуту та культури. Право на їх створення

належить працюючим на підприємстві, в установі, організації і гарантується

Конституцією України. Діють професійні спілки відповідно до статутів, які

вони самі приймають.

Обсяг і зміст прав, наданих профспілкам, відображаються в основних

напрямках діяльності і функціях цих добровільних громадських організацій.

Прийнято виділяти такі основні функції профспілок: захисну - представництво і

захист прав трудящих; виробничо-економічну - турбота про економічний і

соціальний розвиток; виховну - сприяння зростанню культурно-технічного і

загальноосвітнього рівня трудящих.

Багатогранність функцій профспілок свідчить про широке коло

суспільних відносин, в яких органи профспілок беруть участь як носії певних

повноважень. Для їх здійснення держава зобов'язала підприємства надавати

профспілковим комітетам безоплатно необхідні приміщення з усім

обладнанням, опаленням, освітленням, охороною для роботи самого комітету і

проведення зборів працівників; власник або уповноважений ним орган надає

профспілковому комітету безоплатно транспорт і засоби зв'язку (ст. 249 КЗпП).

Організації роботодавців створюються для здійснення і захисту

роботодавцями своїх прав та задоволення соціальних, економічних та інших

законних інтересів на основі вільного волевиявлення без будь-якого

попереднього дозволу. Для виконання своїх статутних завдань організації

роботодавців мають право на добровільних засадах створювати або вступати до

об'єднань організацій роботодавців і вільно виходити з них.

38

*

Організації роботодавців та їх об'єднання створюються і діють з метою

представництва та захисту законних інтересів роботодавців у економічній,

соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими

сторонами соціального партнерства,

Принцип матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання

старості, при хворобі і у зв'язку з материнством. Важливим засобом здійснення

прав громадян України на соціальне забезпечення є система соціального

страхування, яка спрямована на підтримання гідного для людини життя. За

і

рахунок коштів соціального страхування забезпечується виплата допомоги у

разі хвороби, по вагітності і пологах, при народженні дитини, по догляду за

нею, а також пенсій за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника, 14

січня 1998 р. Верховна Рада прийняла Основи законодавства України про

загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Соціальному

страхуванню підлягають особи, які працюють за наймом на підприємствах, в

установах та організаціях незалежно від форм власності, ті, хто навчається у

вищих навчальних закладах з денною формою навчання, особи, які проходять

альтернативну (невійськову) службу та деякі інші категорії громадян. [5; ст. 48]

«

Управління обов'язковим державним соціальним страхуванням

здійснюють страхові фонди, які проводять збір та акумулюють страхові внески,

контролюють використання коштів, забезпечують фінансування виплат за

загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Страхові фонди є

некомерційними самоврядними організаціями. Вони управляються на

паритетній основі державою та представниками