нижча ніж визначено законом;
- своєчасне одержання винагороди за працю;
- заборона використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах;
- захист від незаконного звільнення;
- можливість участі у страйку для захисту своїх економічних та соціальних прав;
- можливість участі у професійних спілках з метою захисту своїх трудових інтересів.
- заборона дискримінації у питаннях оплати за працю.
Держава також бере на себе зобов'язання створювати умови для ефективної за-йнятості населення, сприяти працевлаштуванню, забезпечувати перепідготовку праців-ників, які втратили роботу в умовах переходу до ринкової економіки.
За ринкової економіки держава не є і не може бути єдиним джерелом отриман-ня роботи — її функції мають зводитися до законодавчого закріплення можливості ко-жному громадянинові вільно обирати роботу, мати справедливі та сприятливі умови праці, користуватися захистом від безробіття.
Хоча зазначені державні гарантії охоплюють всі сторони трудової сфери, однак не можна стверджувати, що нині всі громадяни України мають можливість повною мі-рою використати право на працю. Адже гарантії потребують не тільки юридичного, а й економічного підкріплення. Сучасний стан економіки України не дозволяє багатьом працюючим отримувати заробітну плату, достатню для гідного життя та утримання сі-м'ї. Це ж стосується і розміру допомоги по безробіттю. Не поодинокими є випадки по-рушення права на працю. Тому навряд чи можна стверджувати, що всі громадяни України мають можливість однаковою мірою реалізувати право на працю.
1.4. Кодекс Законів про працю України
Основні принципи трудових відносин закріплені в Конституції України, на якій ґрунтуються правові акти трудового права — галузі права, що регулює різноманітні від-носини у сфері трудової діяльності людини.
Основним законодавчим актом, що регулює трудові правовідносини в Україні, є Кодекс законів про працю України (КЗпП), який набрав чинності 1 червня 1972 року, але протягом останніх років зазнав значних змін та доповнень, які в тій чи іншій мірі приве-ли його у відповідність до міжнародних стандартів у галузі прав людини. Записані в ньо-му правові норми діють тільки там, де мова йде про взаємовідносини між працівником і власником (адміністрацією) підприємства, установи, організації. Кодекс складається з 279 статей, об'єднаних у 20 глав. Вони містять норми, якими регулюються всі трудові від-носини: права та обов'язки працівників, порядок працевлаштування, охорона праці, по-рядок звільнення, праця жінок та молоді, робочий час та час відпочинку тощо.
1.5. Реалізація права на працю в Україні
Становище людини у трудовій сфері зумовлюється рівнем її освіти, здібностей, кваліфікації, професією.
Пропонуючи свою робочу силу, людина має вибирати між двома цінностями: своїм до-звіллям і тими благами, що вона може придбати за зароблені кошти для задоволення своїх матеріальних, духовних, культурних потреб.
В умовах ринку існує конкуренція за право зайняти певне робоче місце. Робочі місця неоднакові: одні з них — престижні і привабливі, інші — пов'язані з «брудною», шкідливою для здоров'я роботою, нервовим напруженням, обов'язками, що розумово і фізи-чно виснажують людину. Є види робіт, що потребують високої інтенсивності праці, ви-конуються в нічний час або пов'язані з відрядженнями, а є й такі, які не потребують особливих зусиль, напруження, великої відповідальності.
Працівник має вибирати: легка чи некваліфікована, однак низько оплачувана робота або відповідальна, що вимагає нервового напруження, але приносить високий заробіток.
Підприємство або підприємець купує не будь-яку силу, а лише ту, що завдяки професійним навичкам і здібностям здатна виробляти продукцію або надавати послу-ги, які відповідають завданням підприємства. У конкурентній боротьбі перемагає той, хто пропонує порівняно з іншими якіснішу робочу силу. Тим паче, що в Україні за від-носно короткий час повністю змінилась ситуація: від ринку праці, що характеризувався хронічною нестачею робочої сили (80-90-і роки), — до масового перенасичення нею, що виражено відкритим та прихованим безробіттям. Тому знати, як знайти роботу і не бути ошуканим надзвичайно важливо для будь-кого: чи то молодого спеціаліста, чи спеціаліста зі значним стажем роботи.
Право на працю можна реалізувати започаткуванням власної справи або занят-тям підприємницькою діяльністю, що регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про господарські товариства» та іншими законами України, які регулюють підприємницьку діяльність. Законодавство України дозволяє займатися власним бізнесом (справою) особам, які досягли повноліття. Ставши підприємцем та досягнувши повноліття, особи можуть наймати працівників на роботу через укладення з ними трудового договору, і ці відносини також регулювати-муться законодавством про працю.
А втім, найчастіше люди реалізують право на працю найманням на роботу че-рез укладення трудового договору.
2. ПРАЦЯ МОЛОДІ
2.1.Права неповнолітніх у трудових відносинах.
Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України (ст. 187 КЗпП). Умови праці неповнолітніх на виробництві повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.
Відповідно до ст.188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. Це робиться з метою охорони здоров’я неповнолітніх. В деяких випадках, як виняток, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років при письмовій згоді одного з