Зміст

Вступ

1. Трудове законодавство України

2. Колективний та трудовий договір

2.1. Колективний договір

2.2.Трудовий договір

3. Правове регулювання робочого часу та часу на відпочинок

3.1.Робочий час

3.2. Час відпочинку

4. Правове регулювання охорони праці

5. Особливості праці деяких категорії працюючих

5.1.Праця жінок

5.2 Праця молоді

Додаток

Література

Вступ

Праця - доцільна діяльність людини, у процесі якої вона за допомогою знарядь праці впливає на природу й використовує її з метою створення споживчих вартостей, необхідних для задоволення потреб. Розглянута у такому виді праця є «...вічна природна умова людського життя, і тому вона не залежна від якої б то не було форми цього життя, а, навпроти, однаково загальна всім її суспільним формам».

Праця зіграла вирішальну роль у процесі формування людини. Людина зобов'язана праці в поділі функцій між руками й ногами, у розвитку органів мови, у поступовому перетворенні мозку тварини в розвинутий мозок людини, в удосконалюванні його органів почуттів. У процесі праці в людини розширювалося коло сприйняттів і подань, його трудові дії стали носити свідомий характер. Вся історія є не що інше, як утворення людини працею.

Тому в Конституції України говориться, що: «Кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, що вона вільно вибирається й на яку добровільно погоджується».

Поняття «праці» дуже широке. Воно містить у собі безліч тлумачень і пов'язаних із цим питань. Правова їхня сторона широко розкрита в законодавстві України про працю.

1. Трудове законодавство України

Основні правові положення й гарантії здійснення громадянами України правом розпоряджатися своїми можливостями до продуктивної й творчої праці визначені в Кодексі законів України про працю (Затверджений 10 грудня 1971 р. Основні зміни 4 січня 1992 р., 5 липня 1995 р,). Основне завдання кодексу законів: регулювати трудові відносини всіх трудящих, сприяючи росту продуктивності праці, поліпшенню ефективності суспільного виробництва й підвищенню на цій основі матеріального й культурного рівня життя людей, зміцненню трудової дисципліни й поступовому перетворенню праці в найпершу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всесвітню охорону трудових прав трудящих.

Відповідно до Кодексу кожний працюючий громадянин України має наступні права: право на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою не нижче встановленого державою заробітного мінімуму (Декрет Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. «Про оплату праці»); право на вільний вибір професії, роду занять і роботи; право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня й робочого тижня (Закон України від 17 листопада 1993 р. «Про внесення змін у Кодекс законів про працю України у зв'язку із введенням 40-годинного робочого тижня») і про щорічну оплачувану відпустку; право на безпечні й здорові умови праці; право на об'єднання в професійні союзи й на рішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку (Закон України від 18 лютого 1992 р.); право на участь у керуванні підприємством, організацією; на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності; на матеріальну допомогу у випадку безробіття; право на звернення до суду для рішення трудових суперечок, незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Україна ж забезпечує рівність трудових прав всіх своїх громадян незалежно від походження, соціального й матеріального становища, расової й національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду й характеру діяльності, місця проживання й інших обставин.

Держава гарантує всім працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір роду діяльності; безкоштовне сприяння державними службами зайнятості у виборі підходящої роботи й працевлаштування відповідно покликання, здібностей, професійної підготовки, утворення з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, організаціями відповідно попередньо поданих ними заявок роботи зі спеціальності випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендій; правовий захист від необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу й незаконне звільнення, а також сприяння в заощадженні роботи (Закон України від 19 листопада 1993 р. «Про внесення змін, які стосуються порядку звільнення деяких категорій трудящих у Кодекс законів про працю України»).

2. Колективний та трудовий договір.

2.1.Колективний договір

Колективний договір - правовий акт, що регулює соціально-трудові відносини й укладається працівниками організації, філії, представництва з роботодавцем.

Основними принципами висновку колективних договорів і угод є:

- дотримання норм законодавства;

- повноважність представників сторін;

- рівноправність сторін;

- воля вибору й обговорення питань, що становлять утримування колективних договорів, угод;

- добровільність прийняття зобов'язань;

- реальність забезпечення прийнятих зобов'язань;

- систематичність контролю й невідворотність відповідальності.

Рішення про необхідність висновку колективного договору з роботодавцем приймають представники працівників або загальні збори (конференція) працівників організації. Представники сторін визначають порядок, строки розробки проекту й висновку колективного договору, склад комісії, місце проведення й порядок денний переговорів.

Утримування й структура колективного договору визначаються сторонами.

У колективний договір можуть включатися взаємні зобов'язання роботодавця й працівників по наступних питаннях:

- форма, система й розмір заробітної плати, грошові винагороди, допомоги, компенсації, доплати;

- механізм регулювання оплати праці виходячи з росту цін, рівня інфляції, виконання показників, певних колективним договором;

- зайнятість, перенавчання, умови вивільнення працівників;

- тривалість робочого часу й часу відпочинку, відпусток;

- поліпшення умов і охорони праці працівників, у тому числі жінок і молоді (підлітків);

- добровільне й обов'язкове медичне й соціальне страхування;

- дотримання інтересів працівників при приватизації підприємства, відомчого житла;

- екологічна безпека й охорона здоров'я працівників на