Зазначу, що згідно зі ст. 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу” і „кожен є вільним у виборі захисника своїх прав”. Оскільки правову допомогу кваліфіковано може надати насамперед фахівець у галузі права, потерпілий, реалізуючи своє право на правову допомогу, має право звернутись не тільки до ад-воката, а й-до будь-якого фахівця в галузі права, укласти угоду про правову допомогу, а суд в таких випадках має надати можливість фахівцю брати участь у справі на боці потерпілого.

Фахівець у галузі права, як правило, бере участь у справі на боці потерпілого як його представник, керуючись при цьому правами самого потерпілого. Тобто представник потерпілого має ті самі права, що й сам потерпілий. Але з огляду на змагальність судового процесу та рівність сторін виникає питання: чи не може потерпілий мати не представника, а захисника своїх прав? На мій погляд, пра-вових перепон для цього нині не існує, а положення Конституції України відкривають шлях, для забезпечення участі в справі захис-ника не тільки обвинуваченого, а й потерпілого. Що не забороне-но - то можна. Більше того, потерпілий повинен мати право виби-рати як представника своїх інтересів, так і захисника не тільки з числа адвокатів, а й із числа будь-яких фахівців у галузі права. Саме таке тлумачення положень Конституції України є єдино правильним, що підтверджується відомим рішенням Конституційного Суду України щодо права вибору захисника прав обвинуваченого.

Отже, визначаючись у тому, хто може в суді представляти права потерпілого, суд має керуватись насамперед нормами Конституції України як нормами найвищої юридичної сили і нормами, що роз-ширюють права потерпілого, та надавати потерпілому право вибо-ру представника з числа не тільки адвокатів, а й інших фахівців у галузі права, і більше того, надавати йому право мати захисника, який для виконання своїх функцій міг би використовувати всі про-цесуальні права захисника, передбачені законом. Такий підхід сто-совно даних учасників процесу доречний, а запровадження його в практику відповідає духу і суті основного закону держави та виз-начається вимогами часу.

Потерпілому має бути надана можливість знайомитися з поста-новою про призначення експертизи, реалізувати своє право на відвід експерта. Йому слід надати можливість за всіма категоріями справ знайомитися по закінченні попереднього слідства з матеріалами справи. Так само, як і підсудному, йому до початку су-дового засідання необхідно вручати копію обвинувального виснов-ку, а після його закінчення - копію вироку або іншого рішення.

Потерпілий має стати однією з повноправних сторін у змагаль-ному кримінальному процесі. Після дебатів сторін до надання ос-таннього слова підсудному потерпілому має бути надане право зро-бити свої заяви.

Будь-якому громадянину, який постраждав від злочину, так або інакше заподіяно моральної шкоди. Вона має відшкодовуватися в порядку позовної вимоги. В кримінальному процесі мають бути відрегульовані механізми відшкодування моральної шкоди, перед-бачені заходи забезпечення відповідної позовної вимоги. Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди має задовольнятися в першочерговому порядку за рахунок вилучених цінностей та майна, на яке накладено арешт.

Тут є ще над чим працювати в напрямку вдосконалення чинного законодавства. Наприклад, слід законодавчо визначити, що сума за-стави, в разі порушення обвинуваченим взятих на себе зобов’язань в зв'язку з її застосуванням, а також майно, нажите обвинуваченим злочинним шляхом, в першу чергу звертаються на відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілому, а не на користь держави, як це вказано відповідно в ст. 81 та 154-1 КПК України.

У законі слід записати: „Всі цінності, які знаходились у власності обвинуваченого і були вилучені при провадженні по справі, або цінності, на які накладено арешт, використовуються в першу чергу для відшкодування потерпілому шкоди, завданої злочином”.

3.1. Захист прав потерпілого від злочинів? Вдосконалення процесуальних прав потерпілого.

Які гарантії захисту законних інтересів осіб, потерпілих від злочину; як і хто може захистити їх права; чому інтересами останніх законодавець нехтує до цього ча-су?

На ці та інші запитання Кримінально-процесуальний кодекс України не містить відповіді.

Згідно з ст. 49 КПК права потерпілого зведені до: заявлення клопотань і ознайом-лення з усіма матеріалами справи з момен-ту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не про-вадиться, - після віддання до суду. Коли подавати докази? Крім того, потерпілому надано права: брати участь у судовому роз-гляді, заявляти відводи, подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчо-го, прокурора і суду та оскаржувати вирок, ухвали і постанови суду (судді).

На перший погляд, потерпілому надано досить прав для захисту своїх інтересів. Однак чинним КПК порядок проведення дізнання і попереднього слідства регла-ментований так, що окремі декларовані права останнього нездійснимі.

Невизначеність способів і методів здійс-нення захисту прав потерпілого починає-ться з порушення кримінальної справи, відмови у її порушенні і триває до закін-чення попереднього слідства чи дізнання. Так, наприклад, згідно зі ст. 217 КПК слід-чий, визнавши попереднє слідство закінче-ним, повідомляє про це потерпілого, його представника, цивільного позивача і циві-льного відповідача та його представника і за їх клопотанням надає можливість озна-йомитися з матеріалами справи. Там же йдеться, що зазначені особи мають право робити виписки із справи і заявляти кло-потання про доповнення слідства. Потер-пілий чи його представники можуть заяви-ти такі клопотання про: проведення огляду місця події (ст. 191), відтворення обста-новки і обставин події (ст. 194), допит потерпілого віч-на-віч з обвинуваченим чи свідком (статті 171,