172). Хто їх задоволь-нить у стадії завершення слідства, коли закінчуються терміни тримання під вартою чи провадження слідства? Які клопо-тання може заявити потерпілий у справах, де попереднє слідство не провадиться, тобто після віддання обвинуваченого до суду (ст. 49), коли ст. 109 навіть не перед-бачає ознайомлення потерпілого з матері-алами справи до складення обвинувально-го висновку. Значить, у цьому разі клопо-тання потерпілого можуть бути розглянуті і вирішені лише судом або суддею. Хто ж у цьому разі при задоволенні клопотання буде провадити огляд місця події, місцево-сті, відтворення обстановки і обставин по-дії і коли, хто відшукає сліди злочину?
Казуїстично вирішено КПК й питання оскарження потерпілим, цивільним пози-вачем постанови органів дізнання і слід-чого про відмову в порушенні криміналь-ної справи або про її закриття.
Згідно з ст. 99 КПК прокурор, слідчий, орган дізнання або суд повинні повідоми-ти про відмову в порушенні заінтересова-них осіб, підприємства, установи, органі-зації, а згідно з ст. 99-1 скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з моменту одержання копії постанови. З цього можна зробити висновок, що орган, який відмовив у порушенні кримінальної справи, повинен не просто повідомити за-інтересованих осіб; крім того, надіслати їм копію постанови або ухвали про відмову. Практика показує, що органи дізнання, зокрема працівники міліції, доведуть, що вони вимоги ст. 99 КПК виконали, оскі-льки повідомили потерпілого про закриття справи. У зв'язку з цим виникають запи-тання: як потерпілий може оскаржити по-станову органу дізнання, копії якої він не має і не знає її змісту? З якого моменту спливає семиденний термін на оскаржен-ня постанови, коли потерпілий домігся отримання її копії через прокурора або через суд? Так минають тижні і місяці, зникають сліди злочинів і сподівання по-терпілих на відшкодування їм заподіяної злочинцем шкоди.
Уповноважуючи прокурора, слідчого і орган дізнання відмовляти в порушенні кримінальної справи, ст. 99 КПК не дає відповіді на запитання: чи може орган ді-знання відмовити в порушенні справи за вчинення злочину, за який передбачено провадження попереднього слідства? Стаття ж 104 КПК передбачає, що при наявності ознак злочину, по якому про-вадження попереднього слідства є обов'яз-ковим, орган дізнання порушує криміна-льну справу і... проводить невідкладні слідчі дії для встановлення і закріплення слідів злочину... Проте, органи дізнання допускають відмову в порушенні справ і за злочини, по яких провадження попе-реднього слідства є обов'язковим. Такі рі-шення допускаються щодо крадіжок, по-грабувань, заподіяння середніх і тяжких тілесних ушкоджень і, особливо, щодо по-рушень правил безпеки та експлуатації транспорту. Дана практика згубно позна-чається на інтересах потерпілих тому, що з часом зникають сліди злочинів.
Таким чином, після внесення в КПК змін і доповнень про розширення прав на захист інтересів підозрюваних, обвинува-чених і підсудних щодо захисту їх інтересів, склалася ситуація, що вони мають більше прав на захист, ніж особи, потерпілі від злочинів (потерпілі і цивільні позивачі та їх представники). Перші допущені до учас-ті у провадженні дізнання і слідства осо-бисто і з захисником з моменту затриман-ня, першого допиту або оголошення пос-танови про обрання запобіжного заходу (статті 21, 44 КПК), а інші - у проваджен-ні попереднього слідства лише з часу його закінчення, а від участі в дізнанні зовсім усунені (ст. 49 КПК), Це значить, що по-терпілий і цивільний позивач законом усу-нені від активної участі в процесі провад-ження попереднього слідства, хоча форма-льно дана стаття проголошує право потер-пілого і його представника подавати дока-зи, заявляти клопотання. А ось як це зробити, - невідомо, оскільки вони можуть ознайомитися з матеріалами справи тільки після закінчення слідства. То які докази можна подати, які клопотання заявити, ко-ли не знаєш, що вже є у справі? Який же слідчий чи прокурор задовольнять суттєве клопотання, коли спливає термін триман-ня під вартою або термін провадження слідства? Тому незрозумілим і невиправда-ним залишається побоювання законодавця допустити потерпілого і цивільного пози-вача та їхнього представника (адвоката) до активної участі у попередньому слідстві і дізнанні.
Незрозуміло, які є підстави обмежувати участі потерпілого і цивільного позивача у стадії попереднього слідства у правовій державі. Адже якщо інтереси підозрюва-ного чи обвинуваченого і слідчого можна трактувати як антагоністичні, хоч їх об'є-ктивне спрямування є однорідним: вста-новлення істини; то інтереси потерпілого, цивільного позивача і слідчого є завжди паралельними й ідентичними, мета єдина - максимальне з'ясування всіх обставин і причин вчинення почину.
Щодо справ, в яких провадиться тільки дізнання, то тут потерпілий позбавлений не тільки права, а й можливості подавати докази і ознайомлюватися з матеріалами справи до віддання обвинуваченого до су-ду (статті 49, 105 КПК).
Крім того, чинний КПК не чітко регла-ментує питання права органу дізнання від-мовляти у порушенні кримінальних справ, у яких є обов'язковим провадження попе-реднього слідства. Так, згідно з ст. 104 КПК: "...при наявності ознак злочину, по якому провадження попереднього слідства є обов'язковим, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, провадить невідкладні слідчі дії для вста-новлення і закріплення слідів злочину...". Обов’язок органу дізнання в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак зло-чину передбачений й ст. 4 КПК. У контек-сті змісту цих двох статей викликає сумнів компетенція органу дізнання відмовляти в порушенні справи у тих випадках, коли згідно з ст. 111 КПК є обов'язковим про-вадження попереднього слідства.
На практиці такі „відмови” поширені у разі підозри у заподіянні тяжких і середніх тілесних ушкоджень та порушення правил безпеки