Що ж до „переможця”, то у кри-мінальному судочинстві такий ніколи і ніде не визначався і не може визначатися, бо це не є ні метою, ні завданням кримінального процесу. Всі суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності з'явля-ються у судове засідання не для того, щоб визначити „переможця” між двома, явно нерівними, супро-тивниками, а для належного ви-конання свого професійного та громадянського обов'язку у бо-ротьбі зі злочинністю, щоб через унікальну судову процедуру най-кращим чином захистити особисті та державні права й інтереси. В суді немає арбітра, а є державний орган (суд), який через змагальне дослідження доказів приймає за-конні, справедливі й обґрунтовані рішення правозастосовного харак-теру. Результат судового розгляду справи - не заслуга однієї якоїсь сторони („переможця” змагання), а продукт сукупних зусиль усіх учасників процесу, їх багатосторон-ньої змагальної діяльності. Доля кримінальної справи і підсудного залежить не від того, хто фор-мально взяв гору в процесуальному спорі, а від досягнення в резуль-таті спору (змагальності) об'єктив-ної істини по справі, що свідчить не на користь наявності тільки трьох сторін у кримінальному судочинстві. В зв'язку із цим, зма-гальність - не засада (принцип) Кримінального судочинства, а лише гарантія реалізації принципу всебічного, повною і об'єктивного дослідження справи в суді.

По-сьоме, змагальні форми на досудових стадіях процесу мають допускатися обмежено. В протилежному випадку буде знищена сама система судочинства з її ефек-тивним послідовним контролем при переході процесу від однієї стадії до іншої.

Досі в теорії кримінального процесуального права, як прави-ло, досліджувалися лише окремі аспекти змагальності: сторони про-цесуальної діяльності; змагальна форма кримінального процесу в аспекті його історичних форм право на захист у змагальному кримінальному процесі тощо. Переважна більшість цих досліджень припадає на радянський період розвитку кримінально-процесуальної науки. Глибоких же наукових праць із цієї проблематики, тим більше таких, що ґрунтуються на висновках, отриманих у результаті вільного від ідеологічних догм комплексного дослідження зма-гальності кримінального процесу як соціально-правового явища, в Україні ще немає, хоча це завдання стоїть перед дослідниками протягом майже чотирнадцяти років (визначено Концепцією судово-правової реформи в Україні, затвердженої постановою Верховної Ради Укра-їни від 28 квітня 1992 р.).

Без вирішення цього завдання на сучасній методологічній основі втілення положень змагальності в новий КПК України, а тим біль-ше надання їм ідеологічного зна-чення, багато користі у справі по-ліпшення організації боротьби зі злочинністю не принесе.

1.3 Загальна характеристика суб’єктів здійснення функцій обвинувачення

Як було вже сказано вище суб’єктами функції обвинувачення є: прокурор, потерпілий і його представник.

Кримінально-процесуальна функція прокурора. Кримінально-процесуальна компетенція про-курора має визначатися, виходячи з того, чи є той чи інший напрям його діяльності основним для кримінального процесу, бо саме такий напрям є його процесуаль-ною функцією. Прокуратура, так само як й інші державні органи, наділена кри-мінально-процесуальною компетен-цією, перебуває в стані перманентного реформування (з 1991 р. дотепер). Затягування процесу реформування органів прокура-тури пов'язане, в першу чергу, з принциповою невизначеністю її місця в системі органів державної влади. Невизначеність місця про-куратури в системі органів влади обумовлює невизначеність її функ-цій як державного органу взагалі і кримінально-процесуальних функцій зокрема.

Згідно зі ст. 121 Конституції України на прокуратуру покла-даються такі функції: 1) під-тримання державного обвинува-чення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержан-ням законів органами, які прова-дять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 5) нагляд за додержан-ням прав і свобод людини і грома-дянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого само-врядування, їх посадовими і служ-бовими особами. Окрім того, Зако-ном України від 12 липня 2001 р. „Про внесення змін до Закону України „Про прокуратуру” закріплено положення, згідно з яким прокуратура продовжує ви-конувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за до-держанням і застосуванням законів та функцію досудового слідства до введення в дію законів, що регу-люють діяльність державних ор-ганів з контролю за додержанням законів, та до сформування систе-ми досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють їх функціонування. Наявність у про-куратури таких функцій не дає підстав для віднесення її до жодної з гілок державної влади.

Але ж прокуратура наділена суттєвими владними повнова-женнями. В юридичній літературі частіше йдеться про органи прокуратури як про владу: прокурорсько-обвинувальну; прокурорську, а не наглядову. Найменування влади прокуратури за назвою однієї із функцій, яку вона здійснює (будь-то обвину-вачення, нагляд чи представ-ництво), є неправильним, бо не може охопити увесь функціональ-ний спектр діяльності про-куратури. Тому влада, яка здій-снюється прокуратурою, повинна мати адекватну назву – „проку-рорська влада”.

Який же обсяг публічних справ (компетенція) покладається на Прокуратуру в процесі вирішення кримінально-правових конфліктів, тобто в кримінальному процесі? За чинним законодавством до кримінально-процесуальної компетенції прокурора належать функції щодо здійснення нагляду за додержан-ням законів органами, які прова-дять дізнання і досудове слідство; підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інте-ресів громадянина або держави в суді у випадках, визначених кри-мінально-процесуальним законом (порушення кримінальних справ про злочини, які повинні розгля-датися в порядку справ приватного обвинувачення, коли потерпілий не може захистити свої законні інте-реси, заявлення цивільного позову в інтересах держави тощо); нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обме-женням особистої свободи гро-мадян.

Таким чином, прокурор у кри-мінальному процесі