У ході судового розгляду потерпілий підтримує обвинувачення. Він бере участь у судових дебатах.

У практиці трапляються випадки, коли слідчі органів внутрішніх справ та працівники дізнання, отримавши заяву від громадянина і встановивши під час перевірки, що вона належить до категорії при-ватного обвинувачення, не направляють її за належністю до суду, а виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи і роз'яснюють потерпілому його право звернутися безпосередньо до суду в порядку приватного обвинувачення. Така практика є не-законною. Постанова про відмову в порушенні справи в такому разі має бути скасована - без цього не може бути порушена справа судом, адже по відповідному факту вже є юридичне рішення.

Провадження у справах приватно-публічного обвинувачення. Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК України справи про злочини, пе-редбачені ч.1 ст. 152 Кримінального кодексу України (про зґвалту-вання без обставин, що обтяжують відповідальність), порушуються не інакше як за скаргою потерпілої, але закриттю за примиренням потерпілої з обвинувачуваним не підлягають. У виняткових випад-ках, коли потерпіла через своє безпорадне і безпомічне становище, залежність від обвинувачуваного або з інших причин не в змозі за-хистити свої інтереси, прокурор порушує справу і за відсутності скарги потерпілої й направляє її для провадження досудового розслідування.

Розслідування і судовий розгляд по даній категорії справ здійснюється в загальному порядку.

Такі справи закриттю за примиренням сторін не підлягають.

Аналіз показує, що, з одного боку, перелік справ приватно-публічного обвинувачення настільки вузький, що його просто вже не можна не доповнити, а, з іншого боку, неприйняття до уваги факту примирення сторін, як рекомендується чинним законом, не достатньо обґрунтовано. Навпаки, на наш погляд, в кримінальному процесі варто розширювати сферу застосування мирової угоди. Це сприяло б урахуванню і забезпеченню інтересів самих учасників процесу, прав і свобод людей, дозволило б зменшити число кримінальних судом справ і пов'язаних із цим витрат, скоротити чисельність осіб, які караються, що принесе тільки користь суспільству.

Такий підхід частково реалізується в кримінальному процесі Росії. Наприклад, відповідно до процесуального і кримінального за-конодавства Росії по деяких злочинах, якими заподіяно шкоду тільки комерційним організаціям, кримінальні справи порушують-ся тільки за згодою керівників таких організацій. Це цілком розум-ний і справедливий підхід.

У кримінальному процесі на перше місце варто ставити завжди інтереси людини, а серед таких - інтереси потерпілого. Відшкоду-вання потерпілому матеріальної і компенсацію моральної шкоди варто розглядати не тільки як пом'якшуючу провину обставину, а й у багатьох випадках як обставину, яка у сукупності з мировою угодою була б підставою для звільнення обвинувачуваного від кримінальної відповідальності.

Потерпілий вправі користуватись рідною мовою, тобто давати показання і заявляти відводи і клопотання та задавати запитання і здійснювати промови в судових дебатах рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою пере-кладача.

Потерпілий вправі вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди, а також вима-гати забезпечення його безпеки передбаченими законом засобами.

Потерпілий має право брати участь в судових дебатах, тобто після закінчення судового слідства виступати з судовою промовою та скористатись правом репліки щодо виступів інших учасників. Це право надане потерпілому, виходячи з необхідності забезпечен-ня принципів рівності та змагальності сторін. Воно є абсолютним і не можу бути звужене.

Беручи участь у судових дебатах, потерпілий може піддати до-кази аналізу з точки зору їх належності до справи, допустимості і достовірності, дати їм оцінку, звернути увагу на прогалини, непов-ноту чи недостатню всебічність дослідження доказів, на необхідність вжиття заходів щодо відшкодування заподіяної йому шкоди, шляхів вирішення цього питання.

Забезпечення прав потерпілого здійснюється покладанням на суд обов'язку повідомляти потерпілого про прийняті рішення, роз'яснювати виникаючі з цього права потерпілого, не припускати порушень його прав, сприяти їх реалізації.

Потерпілий зобов’язаний: 1) з’являтися за викликом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду. У разі нез'явлення без поважних причин потерпілий може бути доставлений у порядку приводу, 2) давати правдиві показання. За давання неправ-дивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність.

Так, згідно зі статтею 384 Кримінального кодексу України „завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроб-лений перекладачем у таких самих випадках, - караються виправ-ними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи за-хисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються виправ-ними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.”

Першочерговим завданням, що стоїть сьогодні перед криміналь-но-процесуальною наукою, є розробка системи надійних гарантій встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інте-ресів громадян. У зв'язку з цим потребує вдосконалення правовий статус потерпілого.

Згідно зі ст. 49 та 52 КПК України потерпілий може мати пред-ставників, у тому числі й із числа адвокатів.

Ст. 52 КПК України визначає, що представниками потерпілого можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду.

Безумовно, потерпілий має право