ПЛАН

ВСТУП

1. Поняття і значення складу злочину

2. Види складів злочину

3. Кваліфікація злочинів

4. Об’єкт злочину

4.1. Поняття та значення об'єкта злочину

4.2. Види об'єктів злочину

4.3. Предмет злочину

4.4. Потерпілий від злочину

5. Об’єктивна сторона злочину

5.1. Поняття і значення об'єктивної сторони складу злочину

5.2. Суспільне небезпечне діяння і його види

5.3. Суспільно небезпечні наслідки

5.4. Причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками

5.5. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину

6. Суб'єкт злочину

6.1. Поняття і види суб'єктів злочину

6.2. Поняття неосудності та її критерії

6.3. Обмежена осудність

6.4. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння

7. Суб’єктивна сторона злочину

7.1. Поняття суб’єктивної сторони складу злочину.

7.2. Умисел як форма вини. Види умислу.

7.3. Необережність як форма вини. Види необережності.

7.4. Складна форма вини.

7.5. Мотив і ціль (мета) скоєння злочину.

7.6. Помилка і її вплив на кримінальну відповідальність.

ВИСНОВОК

Використана література

ВСТУП

Суспільство сьогодні надало людині широкі права і можливості, до використання яких необхідні підходити відповідально. Це зумовлюється тим, що можливості людини в сучасному суспільстві набагато виросли в порівнянні із світом, де кожний залежить від усіх, а усі від кожного. У цих умовах безвідповідальна поведінка і злочинні діяння є соціальний злом які породжують протиправність і значну суспільну небезпеку

Кримінальне право як окрема галузь права покликане вести ефективну боротьбу із злочинами (протиправними суспільно небезпечними діяннями). Саме із злочинністю. Це не юридична, а політична справа не юристів, а політиків. Це пояснюється тим, що як кількісно так і якісно злочинність не залежить від роботи окремих юристів, слідчих, суддів, прокурорів та ін. Тобто причини злочинності економічні, політичні, культурні та інші суспільні умови життя людей. Внаслідок чого перед кримінальним правом потрібно ставити такі завдання які воно може виконати чи за допомогою якого ці проблеми можуть бути виконанні.

Ефективність боротьби із злочинністю з їх окремими видами залежить головним чином від стану та досконалості кримінального законодавства, від „життєвості” кримінальних законів; від досконалості науково-теоретичної бази основних інститутів кримінального права (поняття злочину, складу злочину покарання і ін.).

Отже в боротьбі із злочинами чільне місце займає вчення про злочин-викриття злочину, розшук злочинців, збирання доказів вчиненого злочину і ін. Злочин визначається саме його ознаками, які встановлені кримінальним законом. Не можна шукати те, назнаючи що, не можна викрити злочинця, якщо не знати вчинила дана особа злочин чи ні. Все це розкриває і досліджує наука кримінального права.

1. Поняття і значення складу злочину

Поняття злочину та його ознак визначають групу діянь, що відносять до категорії злочинів. Однак, якщо залишитись тільки з цим поняттям (злочин), то бу-де неможливою подальша класифікація злочинних проявів, від-несення окремих діянь за відповідними ознаками до окремих видів злочинів, структуризація видів злочинів, кваліфікація ді-янь вчинених особами та вирішення інших питань практичного застосування кримінально-правових норм Особливої частини Кримінального кодексу. З огляду на це у кримінальному праві виникла потреба в розробці спеціального наукового апарату, за допомогою якого можна було б вирішувати питання, поставлені раніше. Таким апаратом став „Склад злочину”, на підставі якого побудована конструкція норм Особливої частини КК України.

У кожній науці завжди є щось особливе, що є серцевиною цієї науки. В кримінальному праві його серцевиною, його ядром є „Склад злочину”.

Уперше термін „склад злочину” (corpus delicti) застосував у 1581 р. відомий італійський криміналіст Фарінацій. Однак трива-лий час це поняття використовувалось не як кримінально-правове, а як кримінально-процесуальне і криміналістичне.

У ХVІ-ХVIIст. під ним розумілись різноманітні сліди злочину, які залишались після його скоєння: труп, знаряддя вбивства, сліди злочину та ін. - все те, що давало підстави стверджувати про наяв-ність злочинного діяння.

Лише наприкінці XVII - початку XVIII ст. поняття corpus delicti поступово стало входити у понятійний апарат матеріального кри-мінального права.

У вітчизняній кримінально-правовій літературі воно увійшло в понятійний апарат у другій половині XIX - на початку XX ст.

Слід зазначити, що поняття „склад злочину” є науковою дефі-ніцією, науковою абстракцією і не має нормативного характеру. Він визначає на узагальненому рівні зміст ознак, які характери-зують об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт та суб'єктивну сторону складу злочину. При цьому чинний кримінальний кодекс з успіхом використовує поняття, які складають цей кримінально-правовий інститут у нормах Загальної частини КК (напр., статті 18, 23 КК та ін.).

Що стосується норм Особливої частини КК, то всі вони побудова-ні на підставі характеристики ознак, які в сукупності утворюють поняття „склад конкретного злочину”. Разом з тим норми Особли-вої частини КК не вказують всіх ознак складу конкретного злочину, відсилаючи до норм Загальної частини КК, де вони містяться.

Як правило, диспозиції норм Особливої частини визначають лише специфічні ознаки, які притаманні елементам складу конкрет-ного злочину, маючи на увазі розуміння дії загальних характерис-тик до всіх складів злочину без винятку (напр., не визначається поняття віку, осудності та ін.).

Багато складів конкретних злочинів не містять вказівок на об'єкт злочинного посягання, характеристику об'єктивної сторо-ни, форму вини (напр., ст. 150 КК України „Експлуатація дітей”. Вона не вказує на об'єкт злочинного посягання. Його можна ви-значити виключно шляхом тлумачення диспозиції вказаної норми виходячи зі змісту розд. ІІІ Особливої частини КК України „Зло-чини проти волі, честі та гідності особи”).

Не характеризує об'єктивної сторони складу злочину і диспо-зиція ст. 171 ч. 1 КК „Перешкоджання законній професійній дія-льності журналістів” (поняття „перешкоджання” не розкривається, його зміст визначається шляхом тлумачення змісту ст. 41 Закону України „Про друковані засоби масової інформації”, яка визначає дії, що утворюють об'єктивну сторону ст. 171 КК України).

Стаття 339 КК України „Незаконне