Інтелектуальна ознака критерію неосудності знаходить свій вияв, по-перше, в тому, що особа не здатна усвідомлювати фактич-ну сторону, тобто не розуміє справжнього змісту своєї поведінки (не розуміє, що скоює вбивство, підпалює будинок і т. ін.), а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність.

Вольова ознака критерію неосудності свідчить про такий сту-пінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, коли вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю).

Отже, юридичний критерій містить у собі ознаки, що визнача-ють тяжкість захворювання, глибину враження пси-хіки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність усвідом-лювати характер вчинюваного діяння, його наслідки і керувати свої-ми вчинками. Це свідчить про нерозривний зв'язок медичного і юридичного критеріїв, що й обумовило необхідність у ч. 2 ст. 19 за-кріпити змішану формулу неосудності.

Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчине-ного нею суспільно небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч. 2 ст. 19, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94. Такі заходи не є кримінальним пока-ранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охо-рону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільно небезпечних діянь.

Як уже було сказано, неосудність особи характеризує її пси-хічний стан на час вчинення суспільно не-безпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.

Однак на практиці мають місце випадки, коли особа під час вчи-нення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на пси-хічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Застосування покарання до такої особи, по-перше, суперечило б принципу гуманізму, а по-друге, не могло б забезпечити досягнення мети покарання.

Згідно з законом (ч. 3 ст. 19) до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (ч. 4 ст. 95)

6.3. Обмежена осудність

Стаття 20 передбачає, що підлягає кримінальній відповідаль-ності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину через психічний розлад повною мі-рою не здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними.

Виходячи зі змісту закону, можна зробити такі висновки: 1) об-межена осудність пов'язана з наявністю в суб'єкта певного психіч-ного розладу, психічної аномалії; 2) внаслідок цього психічного ста-ну особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння. Однак, на від-міну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездія-льність) і (або) керувати ними не виключається; 3) обме-жена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єк-та, а отже, не виключає і кримінальної відповідальності за вчинене.

Значення обмеженої осудності полягає в тому, що вона врахову-ється судом при призначенні покарання і є підставою для застосу-вання примусових заходів медичного характеру.

6.4. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння

Пияцтво, наркоманія, токсикоманія є тим соціальним злом, що прямо пов'язане зі злочинністю. Кримінологічні дослідження пока-зують, що під впливом пияцтва вчиняються 40-45 відсотків усіх зло-чинів, а такі тяжкі злочини, як вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, грабежі і розбої, в 70-80 відсотках випадків вчиняють-ся у стані сп'яніння (так званого фізіологічного сп'яніння).

Звичайно, ступінь сп'яніння при скоєнні злочинів буває різною. Нерідко особи, що вчинили злочини у стані сильного сп'яніння, по-силаються на те, що зовсім не пам'ятають, як вчинили злочин і чим були зумовлені їхні дії. Зловживання спиртними напоями, як і нарко-тичними чи іншими одурманюючими речовинами, і справді знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, у неї з'являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отрує-ний такими речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.

У зв'язку з цим і виникає питання про осудність або неосудність особи, яка вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп'яніння, і про правомірність її притягнення до кри-мінальної відповідальності.

У статті 21 це питання вирішене однозначно: „Особа, яка вчи-нила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, нарко-тичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримі-нальній відповідальності”.

Цей висновок ґрунтується на тому, що при звичайному фізіоло-гічному сп'янінні відсутній медичний критерій - психічне захво-рювання, а тому немає підстави для визнання особи неосудною. При фізіологічному сп'янінні не настають ті істотні зміни в психічному стані особи, які характерні для психічного захворювання. Необхід-но враховувати й те, що такі особи добровільно доводять себе до ста-ну сп'яніння, усвідомлюючи негативний вплив на свою поведінку спиртних напоїв, наркотиків чи інших одурманюючих речовин. Вони передбачають характер своєї можливої негативної поведінки внаслі-док стану сп'яніння і можливі її суспільно небезпечні наслідки. Практика свідчить про те, що навіть у стані глибокого фізіологічного сп'яніння особа не втрачає повною мірою здатності усвідомлювати характер вчинюваних дій і керувати ними.

7. Суб’єктивна сторона злочину

7.1. Поняття суб’єктивної сторони складу злочину.

Суб’єктивна сторона злочину - це психічне відношення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільно небезпечного діяння.

До суб’єктивної сторони злочину належать: вина у формі умислу чи необережності, мотив, ціль злочину, а також емоційний стан суб’єкта в момент скоєння злочину.