Місце здійснення злочину - це територія, на якій скоюється злочин. Так, місцем здійснення контрабанди є митна межа України (ст. 201 КК). Місце є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони також злочинів, передбачених статтями 273, 305, 331, 391, 392, 428, 433 і іншими статтями КК.

Час здійснення злочину - часовий період, протягом якого скоюється злочин. Кримінально-правове значення він має тільки у випадках, передбачених в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК. Так, часом здійснення злочину, передбаченого ст. 272 КК, вважається період виконання робіт з підвищеною небезпекою.

Знаряддя і засоби здійснення злочину - це речі матеріального миру, за допомогою яких так чи інакше (фізична дія на потерпілого, обман і т. п.) полегшується здійснення злочину (виконання його об'єктивної сторони). До них можна віднести зброю, інструменти, транспортні засоби, підроблені документи і т.п. Знаряддя і засоби є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, якщо вони вказані в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно виходять з неї. Наприклад, зброя - обов'язкова ознака складу бандитизму (ст. 257 КК), транспортні засоби - кваліфікованого складу незаконного полювання (ст. 248 КК), чужий товарний знак - складу незаконного його використовування (ст. 229 КК).

Обстановка здійснення злочину - це об'єктивні умови, в яких скоюється злочин. Ці умови указуються у ряді статей Особливої частини КК. Наприклад, опір начальнику або примушення його до порушення службових обов'язків, що здійснені в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 404 КК).

Обстановка, в якій скоюється злочин, є обов'язковою ознакою злочинного діяння тільки у випадках, коли вона вказана в диспозиції статті Особливої частини КК.

6. Суб'єкт злочину

6.1. Поняття і види суб'єктів злочину

Частина 1 ст. 18 КК визначає, що „суб'єктом злочину є фізична осуд-на особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримі-нальна відповідальність”. Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це осо-ба фізична, осудна, яка досягла певного віку.

Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична осо-ба, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т. ін.). Якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил вироб-ництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальній відпо-відальності підлягає не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи. Це передбачено багатьма статтями КК, зокрема статтями 172, 223, 271 та ін.

Пропозиції, які зустрічалися в юридичній літературі, стосовно передбачення в новому КК кримінальної відповідальності юридич-них осіб, не дістали підтримки законодавця.

Як зазначено в ч. 1 ст. 18 КК, обов'язковою ознакою суб'єкта зло-чину є осудність особи. У частині 1 ст. 19 вказано, що „осудною ви-знається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними”.

Отже, осудність - це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кри-мінальне законодавство виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальній відповідаль-ності. Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинка-ми. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визна-чають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Стан осудності - це норма, типовий стан психіки людини, ха-рактерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки при наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

Важливість встановлення осудності особи обумовлена тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності і покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 18 суб'єктом злочину може бути тільки фізич-на осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначаєть-ся саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслі-дуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли від-сутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Скоєння суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про від-сутність суб'єкта злочину, а, отже, про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

У частині 1 ст. 22 прямо зазначено, що „кримінальній відповіда-льності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років”. Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - чотирнадцять років - за окремі, прямо перелічені законом злочини.

Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: а) насильницькі злочини; б) майнові злочини. В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

- рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про
можливість уже в чотирнадцять років усвідомити суспільну небезпеч-ність і протиправність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 21 КК;

-