Для загального обрахування розміру втраченого заробітку (доходу) слід визначити середньомісячний заробіток (дохід) фізичної особи та співвіднести його зі ступенем втрати профе-сійної, а у випадку її відсутності - загальної працездатності. Однак визначена втрата заробітку (доходу) не є сталою вели-чиною. Вона в залежності від різних факторів може змінюва-тись як в сторону зменшення, так і в сторону збільшення.

Ще одним видом видатків, які повинні бути відшкодовані потерпілому внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоро-в'я є його додаткові витрати, які викликані необхідністю допо-моги та догляду. Законодавець виходить з того, що додаткові витрати відшкодовуються в тому випадку, коли вони є обґрун-тованими та доведеними, а також коли потерпілий реально по-требує відповідних видів допомоги та догляду і не вправі претен-дувати на їх безкоштовне отримання. При цьому в ст. 1195 ЦК передбачається лише орієнтовний перелік можливих додатко-вих витрат, до яких відносять витрати на: а) посилене харчуван-ня; б) санаторно-курортне лікування; в) придбання ліків; г) про-тезування; д) сторонній догляд.

Даний перелік не є вичерпним, і тому у випадку необхідності можуть бути відшкодовані також і витрати на придбання спе-ціальних транспортних засобів, підготовку до іншої професії тощо. При цьому особі може бути призначено як одна так і декілька видів допомоги чи догляду. Відшкодуванню можуть підлягати навіть і додаткові витрати, які зможуть реально ви-никнути в майбутньому, наприклад, винайдення нового методу лікування. Однак в будь-якому випадку необхідність даних витрат повинна бути доведена відповідною лікарською експер-тизою (МСЕК) або судом. Порядок відшкодування додаткових витрат у випадку втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлю-ється спеціальним законом.

Що стосується сукупного заробітку (доходу), то до нього вклю-чаються всі види оплати праці за трудовим договором за міс-цем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вираху-вання податку, крім виплати одноразового характеру, не обу-мовлених діючою системою оплати праці, перелік яких затвер-джений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583, зокрема: одноразові виплати, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу, допомогу по вагіт-ності та пологах тощо.

Якщо середньомісячний заробіток обчислюється за 12 міся-ців, у заробіток включаються всі зазначені виплати, проведені в цей період, у тому числі і допомога по тимчасовій непрацездат-ності. У разі, коли за бажанням потерпілого береться заробі-ток за 3 календарних місяці, в загальний заробіток за 3 місяці включаються також річні винагороди (за підсумками роботи за рік, премії та інші виплати, які не завжди можуть бути зара-ховані на час проведення розрахунку) за минулий рік у части-ні, пропорційно періоду, який прийнято до розрахунку, тобто четверта частина річних виплат.

У випадку, коли потерпілий на момент завдання йому шко-ди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчи-слюється за його бажанням або виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного розміру заробітної пла-ти працівника його кваліфікації у цій місцевості. При цьому загальний розмір відшкодування для даної категорії осіб ви-значається, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1195 ЦК України).

Законодавець, окрім можливості визначити та відшкодува-ти реальний втрачений середньомісячний заробіток (дохід) по-терпілого, встановлює також можливість вимагати відшкодува-ти також і той заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому. Так, якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліп-шило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), то при визначенні серед-ньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни (ч. 4 ст. 1195).

Певною специфікою наділене обрахування середньомісячно-го доходу фізичної особи - підприємця, втраченого ним внаслі-док каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Відповідно до ч. 1 ст. 1198 ЦК України розмір доходу фізичної особи-підприємця визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Проте, якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

Правила ч. 2 ст. 1198 ЦК України закріплюють, що розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкоджен-ня здоров'я, визначається на підставі даних органу державної податкової служби. Так, доходом фізичної особи-підприємця вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між вало-вим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо по-в'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються подат-ковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою ін-спекцією України за погодженням з Міністерством економі-ки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат належать також витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підпри-ємств». Крім того, до доходів фізичної особи-підприємця відно-сять прибуток - різницю між доходом, отриманим від продажу акцій (інших корпоративних прав) протягом року (Декрет Ка-бінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про прибут-ковий податок з громадян» та Інструкцію про прибутковий по-даток з громадян, затверджену наказом Головної державної по-даткової інспекції України від 21 квітня 1993 року «№ 12).

Важливою гарантією