_________________

2 О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова Цивільне право України, -К:, „Юрінком Інтер”, 1999.

3 Цивільний кодекс України, -К:, „Атіка”, 2003.

2. Договір міни

У Цивільному кодексі України немає розгорнутого визначення договору міни. У ньому лише зазначається, що за договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує (ст. 715 ЦК).

Договір міни спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін на-лежного їй майна. У сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності (право повного господарського відання або право опе-ративного управління).

За своїми юридичними ознаками договір міни є оплатним, двостороннім і консенсуальним.

Договір міни за змістом і формою має багато спільного з договором купівлі-продажу. У ранній період історичного розвитку, коли суспільство ще не мало грошової одиниці, міна була основною правовою формою забезпечення потреб громадян і товарообігу.

Найістотнішою ознакою для розмежування цих двох договорів є те, що у до-говорі купівлі-продажу за продаване майно продавцеві сплачується відповідна його вартість лише у грошовому виразі. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вартості, може компенсу-вати іншій стороні різницю відповідною сумою. Однак, за таких умов договір мі-ни не перетворюється на договір купівлі-продажу. Більше того, така вартісна різ-ниця може бути також компенсована виконанням певних робіт та наданням за товар меншої вартості відповідних послуг. У чинному законодавстві немає пере-шкод для подібних розрахунків у договорі міни.

Викладені положення щодо розрахунків закріплено у ЦК України, п. 3 ст. 715 якого прямо визначено, що договором може встановлюватися доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

В цій же статті закріплена новела про те, що право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо пере-дачі майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 716 ЦК правове регулювання договору міни має здій-снюватися за загальними положеннями про купівлю-продаж, положеннями про договори поставки, контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Таким чином вирішуються питання про форму та умови договору міни, про права, обов'язки та відповідальність сторін за недоліки обмінюваного майна тощо. Правила купівлі-продажу, невластиві договору міни, або ті, що су-перечать його змістові, зокрема правила про сплату за куплену річ грошової су-ми, до договору міни не застосовуються. Не є договором міни угоди про обмін громадянами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, відносини з обмі-ну промислових товарів, придбаних громадянами в роздрібній торговельній мере-жі, якщо вони з якихось причин не влаштовують покупця або є неякісними.

До недавнього часу договір міни широко не застосовувався. Більше того, сфе-ра його застосування постійно звужувалася. Так, за чинним законодавством, до-говір міни, в якому однією або обома сторонами виступали державні організації, міг бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством. Між колгос-пами та іншими кооперативними, а також громадськими організаціями договори міни мали укладатися в межах спеціальної правоздатності їх і якщо це не супе-речило закону. Громадяни укладали договори міни переважно побутового харак-теру. Заборонялися, як правило, товарообмінні відносини між державними орга-нізаціями і громадянами. Наявність цих та багатьох інших обмежень щодо застосування договору міни у сфері товарообігу зумовлювалася централізованою плановою системою розподілу матеріальних благ, ігноруванням законів ринкової економіки.

І лише після започаткування економічних реформ ринкового спрямування, прийняття нового законодавства про власність, підприємництво тощо договір мі-ни набув вагомішого значення. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Пре власність" власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не су-перечать закону, тобто саме власник обирає спосіб відчуження належного йому майна. Предметом дого-вору міни може бути практично все те майно, що й у договорі купівлі-продажу. Разом з тим у законодавстві можуть встановлюватися ті чи інші обмеження що-до товарообмінних угод. В умовах реформування системи розподілу продуктів матеріального виробництва, виникнення диспропорцій у структурі виробництва та відсутності у суб'єктів підприємництва достатніх коштів набули поширення бартерні угоди.

Договір міни може також породжувати й негативні тенденції. Бартерні угоди, зокрема, здатні гальмувати товарообіг, сприяти розвиткові тіньової економіки, а в умовах дефіциту оборотних коштів - спонукати сторони укладати їх на неви-гідних та нееквівалентних умовах, особливо у зовнішньоекономічній діяльності. Тому з метою впорядкування здійснення бартерних (товарообмінних) операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, регулювання платіжного балансу України 27 січня 1995 р. було прийнято Указ Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономіч-ної діяльності"4.

Однак, як свідчить статистика, товарообмінні бартерні угоди (операції) над-звичайно поширилися як у внутрішньому, так і зовнішньоекономічному товаро-обігові.

Так, у січні-вересні 1997 р. 39,2 відсотка всієї промислової продукції країни було реалізовано на бартерних умовах. При цьому обсяги реалізації продукції за бартерними угодами в чорній металургії становили 41,2 відсотка, в хімічній та нафтохімічній промисловості - 50,1, лісовій, деревообробній та целюлозно-папе-ровій промисловості - 54,3, промисловості будівельних матеріалів - 57,8 від-сотка.

Питома вага бартерних операцій у загальному обсязі експорту дорівнювала 11,1 відсотка (у січні-серпні 1996 р. - 23,5 відсотка), імпорту - 10,4 відсотка (16,2 відсотка). Особливо високою у цей період була питома вага бартеру в екс-порті паперової маси - 96,2 відсотка,