Можна зробити висновок, що суд повинен задовольнити позов Статівки про захист своєї гідності та честі відповідно до ст. 297 ЦКУ.

Наклеп

Наклепом є поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу.

Розвиваючи тлумачення суті наклепу у преамбулі постанови Пленуму Верховного Суду від 28 вересня 1990 року № 7 „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” (п. 11) роз'яснює: "Під наклепом, слід розуміти повідомлення винним невизначеній кількості осіб або хоча б одній людині завідомо неправди-вих вигадок про начебто вчинений потерпілим протиправний або аморальний вчинок або інших відомостей, що ганьблять потерпілого. Завідомо неправдивістю визнається очевидний для винного факт невідповідності відомостей дійсності.

Не є наклепом поширення дійсних відомостей, хоча вони і ганьблять потерпілого, а так само поширення відомостей вна-слідок сумлінної помилки особи в їх достовірності (наприклад, при одержанні з офіційних джерел). Не визнається наклепом і повідомлення неправдивих відомостей тільки потерпілому".

Таким чином, об'єктивна сторона наклепу полягає у поши-ренні а) брехливої і б) такої, що ганьбить іншу особу вигадки. Ця вигадка повинна полягати у конкретному брехливому фак-ті (або сумі фактів), який нібито мав місце у житті потерпілого у минулому або на момент наклепу і який ганьбить особу по-терпілого.

Визначення того, що вигадка саме ганьбить особу потерпі-лого є прерогативою суду. Потерпілими від цього можуть бути тільки фізичні особи, як такі, що усвідомлюють власну гідність, так і такі, що цього не усвідомлюють, або усвідомлюють не в повній мірі (малолітні, психічно хворий).

Під поширенням вигадок слід розуміти їх повідомлення іншим особам будь-яким способом: усно, письмово (в тому числі і анонімно), з використанням засобів масової інформації, у публічних виступах, офіційних документах, шляхом демонс-трації плакатів, лозунгів, розповсюдження листівок тощо.

З суб'єктивної сторони наклеп характеризується прямим умислом: суб'єкт усвідомлює, що поширює вигадки, які є завідомо неправдивими, такими, що ганьблять іншу особу і бажає вчинити це діяння.

Образа

З об'єктивної сторони діяння характеризується принижен-ням честі і гідності особи, вираженим в непристойній формі.

Пленум Верховного Суду підкреслює: "На відміну від на-клепу при образі винний принижує честь і гідність потерпілого шляхом висловлювання нецензурних чи брутальних слів, вчи-нення непристойних або насильницьких дій (жесту та ін.), або дає непристойну оцінку особистим якостям чи поведінці по-терпілого в формі, яка різко суперечить прийнятому спілку-ванню між людьми" (п. 11 постанови).

Образа може наноситись потерпілому усно (як у його при-сутності так і у відсутності), письмово (у листі, листівці, засо-бах масової інформації, у вигляді тексту або малюнку тощо) і дією (непристойні жести, демонстрація інтимних частин свого тіла, плювок в обличчя, ляпас, занурення голови потерпілого у помиї, таскання за волоси тощо).

Образа у усній і письмовій формі може носити характер не-цензурних чи брутальних слів на адресу потерпілого або давати оцінку особистим якостям чи поведінці потерпілого в формі, яка різко суперечить прийнятому спілкуванню між людьми. Мож-ливе і поєднання вказаних форм поведінки в одному діянні.

Але у всіх випадках у наявності повинна бути непристойна форма, в якій наноситься образа.

На відміну від наклепу при образі не йде мова відносно конкретних фактів буття, пов'язаних з потерпілим, тут його в непристойній формі звинувачують у певних пороках фізичного чи психічного характеру (наприклад, кажуть, що він імпотент, дебіл тощо).

Наявність чи відсутність непристойної форми визначається судом при розгляді справи.

Діяння вважається закінченим з моменту вчинення відпові-дних висловлювань чи дій або ознайомлення хоча б одної осо-би з текстом, що містить образу.

У всіх випадках образа повинна бути спрямована на конк-ретного потерпілого, до якого з певних підстав негативно від-носиться винний. Це відмежовує образу від хуліганства, яке спрямоване на порушення громадського порядку і може про-явитися у нецензурній лайці в громадських місцях, образливо-му чіплянні до громадян тощо.

Гідність особи – один з найважливіших елементів людської моралі, що має підґрунтям основні загальнолюдські моральні норми, напрацьовані суспільством у ході всього свого розвитку.

Згідно ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Пленум Верховного Суду України у преамбулі постанови від 28 вересня 1990 року № 7 „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій „зазначає: „Важливою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України, є судовий захист від протиправних посягань на його честь та гідність”.

Зазначення на недоторканість честі та гідності в ч. 1 ст. 297 ЦК не слід розуміти так, що у справах про захист честі та гідності взагалі не можна говорити про честь та гідність позивача. "Недоторканний" тлумачиться як такий, що охороняється законом від посягань з боку кого-небудь, як такий, якого не можна псувати, знижувати, паплюжити через значимість, важливість тощо. "Посягати" - означає намагатися захопити, привласнити що-небудь, зазіхати, намагатися завдати якоїсь шкоди кому-небудь. Таким чином, недоторканність честі та гідності не означає заборони вести мову про честь і гідність, на які має право претендувати конкретна особа, не виключає необхідності встановлення в судовому процесі про їх захист того, якими є справжні честь та гідність позивача.

Честь тлумачиться як добра, незаплямована репута-ція, авторитет людини, її чесне ім'я.

Це тлумачення погоджується з визначеннями честі, що на-водяться в різних виданнях, та визнають зміст гідності осо-би таким, що не залежить від оцінки, яку особа дає собі. Гідність також визначається як сукупність рис, що