У деяких законах проголошуються види захисту: адміністратив-ний, цивільно-правовий, кримінальний тощо. При цьому не зазна-чається, у яких випадках, за які порушення права інтелектуальної власності настає та чи інша відповідальність. Мабуть, у законах про інтелектуальну власність варто було б зазначити, за які порушення настає адміністративна відповідальність, за які - цивільно-право-ва, за які - кримінальна. Якщо керуватися ЦК України, то, безу-мовно, в ньому має йтися про цивільно-правову відповідальність.

Варто також зазначити, що існує ще й відомчий захист, тобто адміністративно-відомчий. Адміністративний захист здійснюється Кодексом України про адміністративні порушення (ст. 1643). Адмі-ністративно-відомчий - відомствами, підприємствами, організа-ціями та установами (роботодавцями). Наприклад, Державний де-партамент інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює захист прав винахідників у разі оспорювання видачі па-тентів іншими особами. Підприємства здійснюють в адміністра-тивному порядку захист прав раціоналізаторів тощо.

У деяких законах зазначаються дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності, в інших проголошується загальний принцип - будь-яке посягання на права власника інтелектуальної власності є порушенням. Мабуть, цей підхід правильний, оскільки перераховувати дії, що вважаються порушеннями, означає обмежи-ти правовий захист інтелектуальної власності.

На мою думку, за своєю юридичною природою результати інте-лектуальної діяльності є однорідними, однаковими і їх захист має здійснюватися одними й тими засобами, способами тощо. Адже звичайне право власності також складається з великої кількості ре-чей, які, безумовно, мають свої специфічні особливості, що також зумовлюють і специфічні способи їх захисту. Право на нерухомість одержує правовий захист лише за наявності певних умов. Деякі результати творчої праці можуть зумовлювати певні особливості їх за-хисту, що має дістати відображення в законодавстві. Але ж не мож-на на кожний випадок порушення права створювати окрему свою норму для його захисту.

Є доцільним максимально уніфікувати ці норми і виробити єдині правила захисту інтелектуальної власності з урахуванням, звичайно, особливостей того чи іншого результату творчої праці.

Встановлена чинним законодавством України система захисту прав інтелектуальної власності (і взагалі прав) не досягає своєї ме-ти. Система захисту прав інтелектуальної власності за ринкової економіки має бути настільки жорсткою, щоб могла усунути будь-яке бажання скористатися чужою працею. А якщо таке сталося, то відповідальність має бути такою, щоб це бажання зникло і більше не виникало. Та судова практика не знає жодного випадку притяг-нення до кримінальної відповідальності кого-небудь в Україні за порушення права інтелектуальної власності. Може, саме неефек-тивністю системи захисту права інтелектуальної власності пояс-нюється розкрадання її в Україні? Об'єктом крадіжок стають му-зичні, художні, наукові твори, кінофільми, фонограми та інші ре-зультати творчої праці. Науково-технічні досягнення купляють за безцінь. За кордон виїжджають талановиті і найбільш перспектив-ні дослідники.

Але Україна ще й зараз має потужний науково-технічний по-тенціал, їй ще є що захищати. Тому необхідна жорстка, ефективна, проста і доступна система захисту інтелектуальної власності - най-більш цінного надбання суспільства.

Розглянувши основні положення чинного законодавства Ук-раїни щодо захисту права інтелектуальної власності та його оцінку, проаналізуємо цю систему.

На мій погляд, найбільш ефективною є система захисту ав-торського права, викладена в Законі України «Про авторське пра-во і суміжні права». За цим Законом визначаються дії, що визна-ються порушенням авторського права і суміжних прав, способи цивільно-правового захисту цих прав. Але головною особливістю цієї системи, на мій погляд, є те, що вона певною мірою має штрафний характер (каральний). У підпункті «г» п. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних за-робітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення дохо-ду із порушника авторського права або суміжних прав. Якщо вра-хувати, що нині в Україні встановлено мінімальний розмір за-робітної плати 400 гривень, то максимальна сума компенсації мо-же скласти більше 20 000 000 гривень. Звичайно, що таких збитків жоден автор не зазнавав, і жоден зловмисник таких доходів не одержував. Слід зазначити, що жоден суд до цього часу максималь-ної компенсації не присуджував нікому. Проте з наведених цифр випливає штрафний характер цієї норми.

На думку авторів, це правильний підхід до проблеми відпові-дальності за порушення прав інтелектуальної власності. Адже не можна вважати відповідальністю, коли закон зобов'язує порушни-ка відшкодувати заподіяні ним збитки особі, яка має авторське пра-во або суміжні права. Це означає, що порушник вкрав у автора до-ход, який автор мав одержати, а закон порушникові погрожує паль-цем і велить: «Верни те, що вкрав». Це називається «покладання на порушника невигідних майнових наслідків». Де ж ці невидимі не-вигідні майнові наслідки, коли порушника зобов'язують повернути те, що йому не належить?

Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Така сама норма має стосуватися і 10-відсоткового штрафу, що накладається судом на користь Державного бюджету. Безумовно, має застосову-ватися і кримінальна відповідальність за порушення прав інтелек-туальної власності у випадках, передбачених законом. За наявності таких умов захист авторського права і суміжних прав був би більш ефективним та надійним і обмежував би апетити правопорушників.

Вимагає кардинального перегляду і відповідальність за порушен-ня прав винахідників, що встановлена Законом України «Про охо-рону прав на винаходи і корисні моделі». Власне, цей Закон