Звичайно, малі провини потрібно прощати, а братові слід простити і велику провину. Однак всепрощенство нападникові може поставити під загрозу існування самої особи, а то й всієї нації та держави. Тому у кожному конкретному випадку скривджений має зважувати виграш та програш від звернення з вимогою про захист і відповідно до цього обирати варіант своєї поведінки.

Нездійснення особою права на захист - поведінка правозгідна. Однак не матиме жодного правового значення угода, за якою один із учасників правовідносин наперед відмовляється від свого права на захист.

Вирішення особою, права або інтереси якої порушені, питання про те, пред'являти позов чи утриматися від цього - справа приватна. Та як тільки суд прийме позовну заяву до розгляду, розпочате судове провадження набуває елементу публічності. Цивільний процесуальний кодекс України, на

1 Цивільне право. 4.1. Наук. ред. О.В.Дзера. - К., 1997. -С.183.

жаль, не передбачає можливості відкликання позову. Відмова від здійснення права на захист після прийняття позову судом може бути здійснена лише шляхом відмови від позову. Але відкликання позову і відмова від нього -поняття не тотожні.

Відкликання позову означає визнання його неподаним, а отже, не виключає можливості подання його заново. Відмова ж від позову не залежить абсолютно лише від волі позивача, оскільки суд може цю відмову не прийняти. Така відмова тягне за собою істотні правові наслідки, причому не лише процесуального, а й матеріального характеру. У разі відмови від позову відбувається не лише припинення провадження у справі, а й, у багатьох випадках, припиняється існування самого права, для захисту якого було подано позов. Якщо, наприклад, громадянин подав позов про витребування своєї речі, а потім відмовився від позову, то звернутися у майбутньому з такою вимогою він уже не зможе. А це неодмінно призведе до припинення у нього права власності.

Відмова від позову - поняття матеріально-процесуальне.

Оскільки разом з втратою можливості захисту втрачається і саме право особи, відмова від позову є одностороннім правочином, який припиняє правовідношення, своєрідним подарунком відповідачеві, «амністією» його неправозгідної поведінки.

Такий висновок щодо юридичної природи відмови від позову робить можливим визнання відмови від позову недійсною, якщо вона була вчинена з недоліками волі: під впливом помилки, обману чи насильства.

Слід мати на увазі, що, оскільки відмова від позову це іноді і відмова від права, відмова законних представників (батьків, опікуна, усиновлювача) від позову, наприклад, про визнання права чи про повернення речі може бути прийнята судом лише зі згоди органу опіки та піклування.

Право на захист включає у себе і право брати участь у розгляді справи, користуватися процесуальним/и правами. Розгляд справи без участі однієї із сторін, не повідомленої про день судового засідання, є достатньою підставою

для скасування рішення суду навіть тоді, коли позовна вимога є безпідставною.

Зміст права на захист полягає і у праві вибору міри державного примусу, яку позивач просить суд застосувати до відповідача. Так, у разі неповернення боргу позивач може вимагати лише стягнення суми позики, не претендуючи на неустойку, хоча вона визначена у договорі, або претендувати і на одне, і на друге.

Елементом права на захист є і право вимагати примусового виконання рішення суду.

Закон надає особі можливість відмовитися від здійснення права на захист і на цій, останній стадії.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, за яким стягнення не проводилося або проведене частково, може бути переданий стягувачеві за його заявою. Якщо протягом наступних трьох років він не подасть виконавчого листа знову до виконання, право на примусове виконання цього рішення припиниться, а з ним припиниться і саме право, на захист якого було спрямоване рішення суду.

Право на захист - складна матеріально-процесуальна категорія. Кожен його елемент існує за наявності певних передумов, як правило, у часових межах і реалізується у специфічній процесуальній формі. Матеріальні та процесуальні елементи права на захист взаємообумовлені, їх не можна розривати. Матеріальні та процесуальні норми, які регулюють способи, форми, порядок захисту, просякнуті єдиним духом, єдиним прагненням забезпечити справедливий, всебічний, швидкий захист права особи. Вони становлять єдиний комплексний інститут правового захисту .

Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950р.) у статті 6 проголошує право кожної людини на справедливий і відкритий розгляд, упродовж розумного строку, незалежним і неупередженим судом, а у статті 13 визнає за кожною людиною право на

1 Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве... - С.13; Цивільне право. Частина І. — К., 1997. С.184.

ефективний засіб захисту у разі порушення її прав та свобод.

Зловживання правом на захист дехто вбачав як у тому, що заінтересована особа одночасно зверталася за захистом у різні інстанції, так і в тому, що вона, не погоджуючись із рішеннями судів, протягом тривалого часу добивалася від різних інстанцій їх скасування, «замучивши» усіх своїми скаргами та листами.

Відомо, що іноді лише багаторічною наполегливістю можна було добитися справедливості. Недарма у Постанові Пленуму Верховного Суду Української РСР від 17 квітня 1969р. «Про виконання судами Української РСР Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 25 лютого 1967р. «Про поліпшення організації судових процесів, підвищення культури їх проведення і посилення виховного впливу судової діяльності» було зазначено, що мають місце випадки безвідповідального ставлення головуючих до своїх обов'язків, створення перешкод для реалізації учасниками процесу своїх прав, неграмотне складення процесуальних документів, прийняття рішень без належного