Право власності юридичних осіб, його характер тісно пов'язані з такими суб'єктами права, як фізичні особи. Корені такого зв'язку вбачаються у меті, причинах і способах виникнення самих юридич-них осіб.

Юридична особа виникає тоді, коли фізичні особи мають голов-ним чином за мету підвищення своїх прибутків. Юридична особа є продуктом діяльності фізичних осіб-громадян. Тобто за спиною юридичної особи стоїть фізична особа. Юридична особа є самостій-ною особою, суб'єктом права, але як суб'єкт права вона не може дія-ти у цивільному обігу на інших засадах (сюди належить і право власності), ніж фізична особа, яка її створила, інакше буде ущем-лення прав фізичної особи.

Фізична особа має право приватної власності, отже, юридична особа — це суб'єкт права, створений фізичною особою, побудова-ний в обігу за подобою фізичної особи і має таке саме право власно-сті, як і фізична особа, тобто право приватної власності. За наявно-сті права приватної власності присвоєння відбувається на користь окремої — приватної особи, і цією особою є як окрема фізична, так і юридична особа. Така сутність юридичної особи дістала виражен-ня у ЦК України, де право приватної власності конституйо-ване як право фізичної та юридичної особи (ст. 325).

Слід зазначити, що не всі погоджуються з указаним визначенням права власності юридичної особи. Існує точка зору, що власність юридичних осіб спирається на право колективної власності, хоча вона не має законодавчої підтримки у ЦК України, а її коре-ні сягають Закону України «Про власність».

Правову конструкцію права колективної власності поділяють Г. В. Пронська та В. І. Семчик, проте воно не може бути підтрима-не. Колектив не є єдиним цілим, що виступає у суспільних відносинах, його складає сукупність окремих осіб, він не є єдиною цілісніс-тю, а права окремих осіб не є правомочностями власника.

Право власності колективу — це право власності певним чином організованих осіб, а саме організованих у вигляді юридичної осо-би. Тільки маючи статус юридичної особи, будь-яке колективне утворення може виступати у цивільному обігу і брати у ньому участь: здійснювати присвоєння і виконувати правомочності влас-ника — володіння, користування і розпорядження. Тому не можна говорити про право колективної власності, а треба вказати, що іс-нує право власності юридичних осіб, яке за законом є правом при-ватної власності.

2. Способи набуття і припинення права власності

Право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, визначених ЦК України. Відповідно до ст. 328 цього Кодек-су право власності набувається на підставах, що не заборонені зако-ном, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власно-сті не встановлена судом.

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, яке вона одержала (створила) у результаті своєї господарської діяльності.

Усі підстави виникнення права власності можна поділити на пер-вісні і похідні способи.

До первісних способів належать такі, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього влас-ника на цю річ. До них належать: виготовлення або створення нової речі (виробництво), переробка речі (специфікація), привласнення загальнодоступних дарів природи, знахідка, бездоглядні домашні тварини, скарб та інші безхазяйні речі.

До похідних способів належать такі, при яких набуття права власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника. При переході права власності має місце правонаступництво, оскільки права на придбану річ внаслідок похідного способу, такі, які вони були у попереднього власника. До похідних способів нале-жать усі правочини, спрямовані на передачу майна у власність і спадкування, приватизація державного і комунального майна.

Виготовлення або створення нової речі (виробництво) є осно-вним первісним способом набуття права власності. При цьому способі з'являється нова річ, яка раніше не існувала, тому право власності на неї виникає з моменту її створення.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору з іншою особою, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (будівлі, спору-ди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна).

За заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна у разі, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незнач-ною (ст. 331 ЦК України).

Переробкою (специфікацією) є використання однієї речі (мате-ріалу), в результаті чого створюється нова річ (п. 1 ст. 332 ЦК України).

Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові мате-ріалу його вартість (п. 2 ст. 332 ЦК України).

Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено законом або договором (п. 3 ст. 332 ЦК України). Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ на-буває, за її бажанням,