особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати влас-никові матеріалу моральну шкоду (п. 4 ст. 332 ЦК України).
Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором (п. 5 ст. 332 ЦК України).
Стаття 333 ЦК України передбачає такий первісний спосіб набут-тя права власності, як привласнення загальнодоступних дарів природи. Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.
До первісних способів набуття права власності також належать визнання речі безхазяйною, знахідка, бездоглядні домашні тварини і скарб.
Безхазяйною вважається річ, яка не має власника або власник якої невідомий (ст. 335 ЦК України).
Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійс-нює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної неру-хомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти май-ном відповідної територіальної громади, може бути передана судом у комунальну власність.
Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, прямо передбачених ЦК України, а саме: набуття права власності на речі, від яких власник відмовив-ся, на знахідку, на бездоглядних домашніх тварин та скарб.
Одним із способів набуття права власності є набувальна дав-ність.
Інститут набувальної давності є новелою ЦК України. На-бувальна давність пов'язана з фактами безтитульного володіння майном. Взагалі вирізняють титульне і безтитульне володіння май-ном. Титульне володіння — це володіння річчю, підставою якого служить будь-яка правова підстава або титул (наприклад, договір купівлі-продажу). Безтитульне володіння — це фактичне володін-ня, яке не спирається на будь-які правові підстави набувальної дав-ності і розповсюджується на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном.
Для набуття права власності за набувальною давністю потрібне дотримання певних умов, які торкаються добросовісності і строків володіння.
Стаття 344 ЦК України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно воло-діти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено нормами ЦК України.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєс-трації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння весь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником (спадкоємцем) вона є.
Важливим є визначення моменту виникнення права власності за набувальною давністю.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній ре-єстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації, а за набувальною давністю на нерухоме майно, транс-портні засоби, цінні папери право власності набувається за рішен-ням суду.
За умов, передбачених ст. 336 ЦК України, особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право влас-ності на цю річ з моменту заволодіння нею.
Знахідка (ст. 337 ЦК України). Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі.
Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або транспорт-ному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє воло-дільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій пе-редана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла за-гублену річ.
Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, є невідомою або невідоме місце її перебування, особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або відпо-відному органу місцевого самоврядування.
Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або відповідного органу місцевого само-врядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали.
Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, може бути прода-на особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. Гроші, одержані від продажу знайде-ної речі, підлягають поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.
Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування, якщо:
- не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право
вимагати повернення загубленої речі;
- власник або інша особа, яка має право вимагати повернення
загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її
знайшла, міліції або органу місцевого самоврядування.
Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть до відповідного органу місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у платність тери-торіальної громади.
Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення у пресі.
Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього ого-лошення не буде виявлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.
Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або