Якщо власник безгосподарно ставиться до пам'ятки історії та культури, державний орган охорони пам'яток історії та культури робить попередження про припинення безгосподарного ставлення до цього майна.

Якщо власник не припинить безгосподарного утримання пам'ят-ки історії та культури, зокрема у зв'язку з неможливістю створення умов, необхідних для її збереження, суд за позовом державного ор-гану з питань охорони пам'яток історії та культури може постано-вити рішення про її викуп. При невідкладній необхідності забезпе-чення умов для збереження пам'ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження.

Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом.

У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно мо-же бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкоду-вання його вартості (реквізиція).

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуван-ням його вартості.

Реквізоване майно переходить у власність держави або знищу-ється.

Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.

У зв'язку з реквізицією майна його попередній власник може ви-магати, якщо це можливо, надання йому взамін іншого майна.

Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власнос-ті на нього, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з вираху-ванням розумної плати за використання цього майна.

Фізична або юридична особа може бути позбавлена права власно-сті на майно за рішенням суду як санкції за вчинення правопору-шення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Протягом строків набувальної давності фактичний володілець кори-стується захистом свого володіння від усіх інших осіб.

3. Право спільної власності

Право власності на одну річ (маймо) може належати як одній особі, так і кільком особам одночасно. Такий вид власності назива-ють спільною власністю. Таким чином, право спільної власності ха-рактеризується множинністю суб'єктів та єдиним об'єктом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про власність" майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності грома-дянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави та ство-рення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб і громадян інших держав.

Отже, спільна власність не є окремою формою власності, а ба-зується на існуючих формах власності.

Право спільної власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності, що належить двом або більше особам.

Право спільної власності в суб'єктивному розумінні — це право двох або більше осіб здійснювати право володіння, користування та роз-порядження майном, що їм належить і є єдиним цілим.

Таким чином, право спільної власності — не право власності двох або більше осіб (співвласників) на один об'єкт.

Право спільної власності може виникати з підстав, не забороне-них законом. Наприклад, укладення договорів купівлі-продажу, ство-рення фермерського господарства тощо.

Розрізняють два види права спільної власності: право спільної ча-сткової власності та право спільної сумісної власності. Крім того, слід мати на увазі, що право спільної сумісної власності на майно може виникати лише у випадках, коли це передбачено договором або законом.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожною з них у праві власності є спільною частковою власністю.

До суб'єктів права спільної часткової власності законодавець відно-сить фізичних осіб, юридичних осіб, державу, територіальні грома-ди.

Важливим є питання про визначення часток у праві спільної часткової власності. Так, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної ча-сткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбанні (виготовлення, спорудження) майна. Проте в такому разі кожний із співвласників повинен довести розмір свого внеску шляхом доказування та подання доказів (ст. 30 ЦПК. Украї-ни).

Законодавець також встановлює, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової влас-ності, якщо поліпшення спільного майна, яке не можна відокреми-ти, зроблено ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, і до-держанням встановленого порядку використання спільного майна. Поліпшення спільного майна, яке можна відокремити, є власністю того з співвласників, який це зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Щодо таких правомочностей як володіння та ко-ристування майном, співвласники можуть домовитися про порядок їх здійснення. Наприклад, співвласники будинку можуть домовити-ся про те, що однією частиною будинку користується один співвлас-ник, другою частиною — інший або встановити черговість користу-вання спільним транспортним засобом тощо.

Спільна власність може давати прибуток. В такому разі кожен співвласник може отримувати доходи відповідно до своєї частки у цьому майні.