Законодавець значно розширив коло суб'єктів права спільної сумісної власності. Ними можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Спільною сумісною власністю вважається майно, набуте подруж-жям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або зако-ном; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній масності, здійснюють правомочності володіння та користування спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Щодо правомочності роз-порядження таким майном, то воно здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників право чину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчине-ний за згодою всіх співвласників. Якщо укладається правочин щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному по-свідченню та (або) державній реєстрації, необхідна письмова нотарі-ально посвідчена згода всіх співвласників.

Кожен співвласник має право виділити частку з майна, що є у спільній сумісній власності. Враховуючи, що частки не визначені у спільній сумісній власності, в такому разі вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівни-ми, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній влас-ності здійснюється у такому ж порядку, що і виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, можуть поділити його між собою за домовленістю. Як вже зазначалося, час-тки кожного співвласника у спільній сумісній власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Проте, необхідно зазначити, що частка співвласника у спільній сумісній власності може бути збільшена або зменшена за рішенням суду з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Поділ майна між співвласниками права спільної сумісної влас-ності є підставою для припинення такого права.

При вивченні цієї теми необхідно вивчити судову практику щодо вирішення спорів між співвласниками нерухомого майна, співвлас-никами фермерського господарства, подружжям.

4. Захист права власності

4.1 Загальна характеристика захисту права власності

Захист права власності здійснюється згідно з положеннями глави 3 ЦК, які застосовуються у випадку порушення всіх різновидів суб'єк-тивних цивільних прав та інтересів і мають характер загальних норм. Відповідні способи захисту порушених прав та інтересів власника пе-редбачені також положеннями глави 29 ЦК, які слід визначити як спеціальні норми.

Захисту підлягають не тільки права і законні інтереси власників майна. У широкому розумінні має йтися про можливість захисту осіб, які є потенційними власниками, тобто у них із зверненням до суду ли-ше виникне право власності. Прикладом може слугувати позов про визнання права власності. Застосування механізмів захисту права власності використовується й для захисту прав невласників. Так само повинні захищатись права осіб, яким майно належить на договірних підставах, тобто які перебувають з власником майна у зобов'язаль-них правовідносинах. Це орендарі, зберігачі, заставодержателі тощо. Крім цього, ст. 395 ЦК передбачається можливість існування інших видів речових прав, як зазначених у ній, так і таких, що можуть вста-новлюватися іншими законами. Положення ст. 396 ЦК визначають для особи, яка має інше речове право на чуже майно, право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до поло-жень глави 29 ЦК.

Найбільш ефективним і поширеним способом відновлення пору-шених прав та законних інтересів власника є судовий захист. Відпо-відачами за позовами про захист прав на речі можуть бути як незакон-ні володільці (добросовісні та недобросовісні), так і сторона за від-повідним договором, а також особи, які заподіяли шкоду власнику.

Захист може мати превентивний характер. Власник може зверну-тися до суду з вимогою про заборону вчинення іншою особою дій, які ще не порушили, але можуть порушити його право, або з вимогою про запобігання такому порушенню. Підставою для такого позову є передбачення власником можливості порушення свого права власно-сті у майбутньому, а не сам факт такого порушення.

Власник може пред'явити позов до незаконного володільця (доб-росовісного і недобросовісного) про: віндикацію; визнання правочину недійсним; застосування наслідків недійсності правочину; від-шкодування збитків; сплату вартості плодів та доходів. Якщо річ не може бути предметом віндикації, власник вправі пред'явити позов до особи, чиїми неправомірними діями йому спричинено шкоду вна-слідок загибелі такої речі.

Законний володілець може пред'явити позов до власника про за-хист від незаконних дій останнього, що не пов'язані з умовами відпо-відного договору. Так, при порушенні власником прав орендаря на користування приміщенням, переданим йому за договором, внаслі-док спорудження власником прибудови до нього, яка затемнює при-міщення, орендар може вчинити речовий позов про усунення пере-шкод у користуванні ним. У такому разі орендар буде діяти як і будь-яка інша особа, не пов'язана з власником договірними відносинами. Навпаки, захистом прав орендаря, обумовлених договором, буде ви-мога передачі йому предмета оренди, щодо якого вчиняється зобов'я-зальний позов. Законний володілець речі може також пред'явити по-зов до будь-якої особи, яка порушує його право на майно. У такому разі до законного володільця застосовуються норми, передбачені для захисту прав власника.

Добросовісний набувач може пред'явити позов до власника про відшкодування коштів по утриманню майна, що перебувало у нього до