Особа, яка обмежена у цивільній дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочини, інші правочини від її імені здійс-нюються піклувальником або за його згодою (ст. 37 ЦК України). Недієздатна фізична особа не має права на вчинення будь-якого правочину, оскільки всі правочини від її імені вчиняє її опікун (ст. 41 ЦК України).

Юридичні особи приватного права в Україні мають не спеціаль-ну, а загальну правоздатність (ст. 91 ЦК України), тому можуть вчиняти будь-які правочини, за винятком тих, які за своєю приро-дою можуть бути вчинені виключно фізичною особою (наприклад, заповіт, прийняття спадщини, відмова від спадщини), або тих, що потребують отримання спеціальної ліцензії або суперечать цілям їх діяльності, які визначені законом або установчими документами юридичної особи. Що ж до юридичних осіб публічного права, то во-ни можуть вчиняти правочини, якщо їх вчинення не суперечить їх-ньому правовому статусу.

Вільне волевиявлення учасників правочину та його відповід-ність внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою по-єднання волі та волевиявлення. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для його вчинення необхідна не тільки во-ля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Відповідно до цього волевиявлення є способом, яким внутрішня воля особи виражається зовні. Для чинності правочину волевиявлення учасни-ка має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ст. 203 ЦК України), тобто формування волевиявлення має бути вільним від чинників, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину (омана, обман) або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності (погроза, насилля).

Волевиявлення буває прямим або побічним (конклюдентним, від лат. concludere — робити висновок). При прямому волевиявленні воля висловлюється словесно (усно чи письмово), наприклад, при укладенні договору у письмовій формі або видачі довіреності чи век-селя. При побічному (конклюдентному) волевиявленні воля сторін на вчинення правочину, для якого законом не встановлена обов'яз-кова письмова форма, прямо не висловлюється, але їх поведінка за-свідчує їхню волю до настання певних правових наслідків (наприк-лад, укладення договору перевезення транспортом загального користування завдяки придбанню квитків у водія чи кондуктора або використанню автоматів у метро).

У випадках, встановлених договором або законом, воля може виражатися її мовчанням (ст. 205 ЦК України). Само по собі мов-чання не має юридичного значення, оскільки не визнається виразом волі, однак закон або договір можуть в окремих випадках надавати йому такого значення. Так, при майновому найму вираження волі наймодавця при мовчанні протягом місяця після закінчення строку договору та вчинення наймачем конклюдентних дій (продовження користування майном після закінчення строку договору найму) ве-дуть до поновлення договору найму на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

У разі, якщо встановити справжню волю сторін, які вчинили правочин, немає можливості, його зміст може бути витлумачений стороною (сторонами) або на вимогу сторони (сторін) судом. При цьому до уваги береться однакове для всього змісту правочину зна-чення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо цього недостатньо, зміст право-чину встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін, а якщо і цього недостатньо — до уваги береться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторона-ми, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін та інші об-ставини, що мають істотне значення (ст. 213 ЦК України).

Відповідність форми вчинення правочину вимогам закону. Формою вчинення правочину є спосіб вираження волі сторін на його вчинення. Сторони правочину мають право обирати його форму, як-що інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст. 205 ЦК України правочин може вчиня-тися сторонами усно чи письмово.

Усно можуть бути вчинені правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення (ст. 206 ЦК України), наприклад, купівля фізичною особою речі в магазині, що супроводжується одно-часною сплатою ціни речі та її передачею покупцю. У такому самому порядку вчиняються усні правочини за участю юридичних осіб, за-кон лише зобов'язує продавця у випадках їх вчинення видати юри-дичній особі, яка сплатила за товар, документ (наприклад, товарний чек), що підтверджує підставу сплати та суму одержаних продавцем коштів. Не можуть бути вчинені в усній формі правочини, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочини, для яких недодержання письмової форми має на-слідком їх недійсність (наприклад, довіреність, договір застави, дого-вір страхування).

За домовленістю сторін усно можуть вчинятися правочини на виконання договору, укладеного письмово (наприклад, укладення комісіонером на виконання договору комісії або повіреним на виконання договору доручення договорів з третіми особами в усній формі). Однак укладатися в усній формі правочини можуть лише за таких умов: укладення у письмовій формі правочину, на вико-нання якого укладаються такі договори (наприклад, договору до-ручення або комісії); відсутність у законі норм, які забороняли б укладення такого договору в усній формі; відсутність заборони йо-го укладення в усній формі у договорі, на виконання якого він укладається).

Письмові правочини вчиняються у простій або нотаріальній пись-мовій формі. Проста письмова форма правочину потребує від сторін фіксації його змісту в одному або кількох документах,