Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, які становлять інтерес для окремої (приватної) особи.

¦ Відносини сторін врегульовані на засадах ініціативи учасників, на їх
вільний розсуд, що грунтується на уповноважувальному характері норм
цивільного законодавства. Це знаходить відображення у тому, що головною
підставою виникнення правового зв'язку між суб'єктами цивільних відносин є
їх договір, який до того ж може виступати як норма цивільного законодавства.

' Учасники цього виду правовідносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків.

' Захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило, позовному) порядку.

¦ Підстави виникнення, припинення і трансформацій цивільних
правовідносин грунтовно відрізняються від юридичних фактів в інших галузях
права за видами, змістом і характером правових наслідків. Зокрема, цивільні
права і обов'язки виникають (припиняються, змінюються тощо) не тільки з
підстав, передбачених актами цивільного законодавства, а й внаслідок дій
суб'єктів цивільних відносин, які на підґрунті загальних засад цивільного права
(законодавства) породжують відповідні цивільні права і обов'язки.

1.2. Особливості цивільно-правових відносин

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридично рівними носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечується можливістю застосування засобів державно-примусового впливу.

У цьому визначенні зазначені такі особливості цивільних правовідносин:*

це певні майнові і деякі особисті немайнові відносини, а також
відносини, що виникають в сфері інтелектуальної діяльності;

Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників.

Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями.

Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:*

Правомочність на власні- дії. Суб'єкт має право здійснювати
самостійно фактичні та юридичні дії.

Класичним прикладом суб'єктивного права, що об'єднує всі три правомочності, є право власності, де власник має право вимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися від дій, може звертатися до використання державного механізму примусу для захисту своїх суб'єктивних прав власності і, відповідно, має правомочність здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії щодо належного йому майна, а саме — може володіти, користуватися і розпоряджатися власним майном у власних інтересах.

Суб'єктивний обов'язок — це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — активний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтересах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку.

Суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

Найпоширенішою підставою виникнення правовідносин для цивільного права є договір. Найсуттєвішою рисою цих правовідносин є те, що сторони рівні при реалізації своїх прав, незалежні одна від одної, жодна з них не має і не може мати переваг перед іншою або нав'язувати свої умови при укладенні або виконанні договору. Кредитор вправі вимагати від боржника певної поведінки, але боржник добровільно взяв на себе обов'язок і несе відповідальність перед законом у силу закону, а не в силу особливого положення боржника. Рівність сторін реалізується не лише в договірних відносинах, а й у позадоговірних. Так, коли правовідношення виникає поза вольовою поведінкою осіб, тоді сторони також абсолютно рівні в реалізації своїх прав і обов'язків, вони підкоряються лише волі закону, а не одна одній. Якщо мають місце майнові правовідносини, які є предметом цивільного права, але міняється метод правового регулювання, то йтиметься вже про іншу галузь права. Так, при виконанні державного замовлення на виготовлення та поставку певного товару підприємство і

держава в особі уповноваженого міністерства або відомства є рівнями суб'єктами права (хоча існують певні особливості при укладенні цього договору), а при наданні ліцензії на виготовлення цього самого товару діє інший метод правового регулювання: метод влади і підкорення. Тоді ці стосунки регулюються нормами іншої галузі права — адміністративної.

Слід наголосити, що суб'єкти цивільного правовідношення, як правило, відіграють одночасно і активну, і пасивну роль, оскільки мають права й обов'язки (більшість правовідносин має комплексний характер). Можна навести деякі окремі приклади цивільно-правових відносин, де існують лише активні і пасивні суб'єкти: у договорі позики позичальник має лише суб'єктивний обов'язок, позикодавець — лише суб'єктивне право.

Цивільно-правові відносини регулюються специфічним, характерним лише для них та їх похідних, методом рівності сторін.

Учасникам цивільно-правових відносин притаманна властивість мати певне коло цивільних прав та обов'язків, здійснення