яких забезпечується засобами державного примусу. При реалізації захисту цивільно-правових інтересів сторін також реалізується принцип рівності сторін.
Учасники цивільних правовідносин характеризуються як юридичною рівністю сторін, так і майновою відокремленістю їх, що зумовлює деякі інші специфічні риси цивільно-правових відносин.
Для цивільно-правових відносин характерна ініціатива сторін. Воля й ініціатива сторін необхідна як на етапі формування відносин (чи вступати в договірні відносини, з ким саме, який вид договору обрати тощо), так і на етапі реалізації цивільно-правової відповідальності (лише від суб'єкта права залежить, застосовувати передбачені законом методи примусового впливу на контрагента чи ні).
Таким чином, цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридично рівними носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, реалізація яких забезпечується можливістю застосування засобів державно-примусового впливу.
Можна виокремити такі особливості цивільних правовідносин: це певні майнові і деякі особисті немайнові відносини, а також відносини, що виникають в сфері інтелектуальної діяльності; ці відносини виникають між суб'єктами на засадах юридичної рівності, незалежності, самостійності, вільного волевиявлення, що робить неможливим панування одного із суб'єктів над іншим, підпорядкування волі іншого своїй волі; невиконання будь-ким із учасників правовідносин взятих обов'язків або порушення чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу. Як правило, засоби такого примусу носять майновий характер. .
Елементами цивільного правовідношення вважають суб'єкти і об'єкти, а також суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок. У цивільних правовідносинах беруть, участь завжди дві і більше особи — учасники відносин, які називаються суб'єктами. Суб'єктом цивільного
правовідношення визнається особа, яка бере участь у врегульованому правовими нормами відношенні, поведінка якої трактується правом як юридичне можлива або необхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦК України). Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб'єктів цивільного права. Різні об'єкти цивільних прав можуть служити задоволенню різноманітних інтересів (майнових або немайнових), але саме призначення об'єктів може бути неоднаковим у різних випадках — у вигляді використання фактичних, природних його якостей, екстракцією його споживчої вартості; у вигляді експлуатації соціальних якостей об'єкта, а саме: шляхом реалізації його обмінної вартості. Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників.
II. Індивідуалізація окремого цивільно-правового відношення
З метою індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин наука цивільного права окреслює їх елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок.
У цивільних правовідносинах беруть участь завжди дві і більше особи — учасники відносин, які називаються суб'єктами. Суб'єктом цивільного правовідношення визнається особа, яка бере участь у врегульованому правовими нормами відношенні, поведінка якої трактується правом як юридичне можлива або необхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави та інших суб'єктів публічного права (ст. 2 ЦК України).
Правосуб'єктність — здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю правоздатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність об'єднує поняття деліктоздатності — здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій.
Зміст поняття "фізичної особи" розкривається у ст. 24 цього Кодексу, за якою людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Таким чином, у чинному ЦК України підкреслюється, що громадянство як правовий зв'язок між фізичною особою і державою у цивільних відносинах не має визначального характеру і всі фізичні особи незалежно від громадянства апріорі можуть брати участь у цивільних відносинах. Згідно ж зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи ¦ міжнародними договорами України.
У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності.
В основі визначення природи правосуб'єктності (праводієздатності) фізичної особи лежать наступні критерії:
дефектів. Склад*
вікова характеристика (певний вік);*
зрілість психіки, відсутність психологічних
правосуб'єктності фізичної.особи:
правоздатність;
дієздатність;
деліктоздатиість1.
Правоздатність — це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження
Шишка Р.Б. Правоспособность физических лици ее ограничение // Бизнес Информ, 1995. — №9-10. — С. 17
11
і припиняється зі смертю особи.
Правоздатність — не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійний громадянський стан особи; не саме володіння правами, а здатність мати права, набувати суб'єктивних прав.
Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, причетності до релігії, належності до громадських організацій та ін.
Дієздатність — це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність.
Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.
Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються в одній особі, вони