Відсильні диспозиції не встановлюють правил поведінки своїх адресатів при настанні умов, зазначених в гіпотезах цих норм, а відсилають до інших норм, в яких такі правила визначені.

Відсильною буде диспозиція ст. 343 ЦПК, якою передбачено, що при розгляді справ у порядку судового нагляду засто-совуються правила, викладені у ст.ст. 344-346 цього Кодексу, з винятками і доповненнями, зазначеними в цій статті.

Бланкетні диспозиції не передбачають правил поведінки адресатів правової норми, а вказують на інші норми, в яких ці правила повинні бути встановлені. Такою буде, наприклад, норма ЦПК, за якою у випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатися товариськими і третейськими судами.

Дія цивільних процесуальних норм в часі визначається правилом, згідно з яким суд повинен застосовувати той процесуальний закон, який діє у момент здійснення проце-суальних дій, незалежно від того, який процесуальний закон діяв на момент виникнення процесу.

Так, справа, розглянута в суді першої інстанції за нормами колишнього процесуального закону, повинна вирішуватися в апеляційній або касаційній інстанції за правилами нового процесуального закону, якщо він набрав чинності.

Провадження в цивільних справах ведеться за цивільним процесуальним законом, який діє під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій чи виконання рішення суду.

В той же час ЦПК допускається зворотна дія норм цивільно-процесуального права, за виключенням законів, які встановлюють нові обов'язки, скасовують чи звужують права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежують їх використання (ст. 2 ЦПК).

Дія цивільних процесуальних норм у просторі поши-рюється на всю території України і визначається Конституцією України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України „Про судоустрій". Всі суди застосовують єдине процесуальне законодавство.

Дія цивільних процесуальних норм за визначеним колом осіб поширюється на всіх громадян України, на всі українські підприємства, установи, організації, іноземних громадян, осіб без громадянства. Суб'єктивні рамки цивільних процес-уальних норм мають виключення стосовно іноземних держав, міжнародних організацій, акредитованих в Україні дипло-матичних представників.

2. Поняття цивільних-процесуальних правовідносин та їх особливості.

При розгляді і вирішенні цивільних справ між судом та іншими учасниками цивільного процесу виникають суспільні відносини. Ці відносини врегульовані нормами цивільно-процесуального права і є цивільно-процесуальними відносинами.

Цивільні процесуальні правовідносини - це різновидність правовідносин, які виникають у процесі цивільного судочин-ства на основі норм цивільного процесуального права лише між двома суб'єктами - судом, який розглядає справу, і будь-яким іншим учасником процесу (суд - позивач: суд - відповідач; суд - свідок тощо).

Цивільні процесуальні правовідносини не можуть склада-тися між учасниками процесу поза судом. Це пов'язано з тим, що цивільне процесуальне право не надає учасникам процесу ніяких прав і не покладає на них ніяких обов'язків по відношенню один до одного. Оскільки відсутні цивільні процесуальні обов'язки учасників процесу відносно один одного, то в законі не передбачені правові наслідки на випадок їх невиконання.

Суд - обов'язковий учасник цивільних процесуальних правовідносин. Сторони, треті особи, прокурор, державні органи між собою в цивільних процесуальних відносинах не знаходяться. Ці відносини не можуть виникати без участі суду.

Суду, як органу державної влади, належить керівна роль у цивільному процесі, а його повноваження відносно інших учасників носять владний характер. Суд залучає громадян і організації до участі в справі, забезпечує виконання ними своїх процесуальних прав і обов'язків, виносить постанови. На відміну від цивільних, сімейних, трудових та інших мате-ріальних правовідносин, які характеризуються рівністю їх учасників, цивільні процесуальні правовідносини є відно-синами влади та підпорядкування. Суд наділений владними повноваженнями, тоді як інші суб'єкти правовідносин таких повноважень не мають.

Владний характер повноважень суду не означає, що він є носієм прав, а всі інші - лише носіями обов'язків. Суд наділений обов'язками відносно інших учасників процесу (приймати позовні заяви, розглядати клопотання тощо). Процесуальні права і обов'язки суду та інших учасників процесу пов'язані між собою, а інтереси суду не повинні суперечити інтересам інших учасників правовідносин.

Одна з особливостей цивільних процесуальних право-відносин полягає в тому, що вони можливі лише в правовій формі, тобто є юридичними, на відміну від матеріальних відносин, які можуть існувати як фактичні. Специфічною особливістю цивільних процесуальних правовідносин є те, що вони утворюють систему тісно взаємопов'язаних, взаємообумовлених і змінюючих одне одного відносин. Кожне окремо взяте правовідношення є елементом системи і не може існувати ізольовано від іншого. Всі вони мають єдину цільову спрямованість, служать правильному і всебічному розгляду і вирішенню цивільної справи.

Виникнення, розвиток і припинення цивільних про-цесуальних правовідносин залежить від певних умов, які в юридичній науці називають передумовами виникнення правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути за умов наявності таких передумов: 1) норм цивільного процесуального права; 2) цивільної процесуальної правоздатності учасників процесу; 3) процесуальних юридичних фактів.

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідна наявність норм цивільного процесуального права. Без процесуальних норм не може бути і правовідносин.

Норми цивільного процесуального права як передумова виникнення цивільних процесуальних правовідносин харак-теризуються такими особливостями: 1) встановлюються тільки державою; 2) є загальнообов'язковими; 3) мають загальний характер; 4) регулюють суспільні відносини лише в сфері здійснення правосуддя у цивільних справах; 5) забез-печуються можливістю застосування державного примусу чи процесуальних заходів, не пов'язаних з державним примусом: 6) ставлять за мету правильний і своєчасний розгляд і вирішення цивільних