по курсу „Цивільний процес”

План

1. Принцип судової істини в цивільному процесі.

Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи.

В теорії цивільного процесу окремі автори до змісту істини включають висновки суду про фактичний склад і про правову кваліфікацію сторін, про їх права і обов'язки Ванеева Л.А. Судебное познание в гражданском процессе. — Владивосток, 1976.— С.105.. Але питання про юридичну оцінку — це питання про правильне застосування зако-ну, яке становить зміст принципу законності Авдюков М. Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве.—М., 1970.— С.85.. Захисту підлягає право, порушення якого мало місце в дійсності, тому суд поклика-ний встановити всі ті факти, які дозволяють йому дати правильну оцінку всього фактичного складу справи. Суд зобов'язаний не обмежуватися поданими матеріалами та поясненнями, а вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єк-тивного встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін (ст. 15 ЦПК). Всебічне з'ясування обставин справи означає, що суд повинен з'ясувати всі питання по справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи охоплює питання залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності доказів і допустимості засобів доказування, — не тільки тих, що подані сторонами, але і здобутих іншим шляхом. Якщо подані докази недостатні, суд про-понує сторонам та іншим особам, котрі беруть участь у справі, подати додаткові докази і сприяє в їх витребуванні (ст. ЗО ЦПК).

Об'єктивність — це обґрунтованість висновків суду дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного до них ставлення суду та учасників матеріального спору. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 62 ЦПК). Ніякі докази для суду не мають наперед визначеної сили.

Встановлення об'єктивної істини в справі забезпечується дією інших принципів цивільного судочинства, санкціями кримінального права за дачу завідомо неправдивих показань і висновків (статті 178, 179 КК), активним процесуально-правовим становищем суду в процесі доказування (статті 15, ЗО, 162 ЦПК).

Отже, суд при постановленні рішення повинен встановити об'єктивну істину, на думку окремих авторів, тільки в тих межах, в яких це необхідно для виконання покладених на суд завдань13. Але якщо суд пізнає явища об'єктивного світу, що виступають обстави-нами в справі і потребують встановлення для її вирішення, лише в певних межах, то висновки його ніяк не відповідатимуть об'єктив-ній істині, яка має бути встановлена по кожній справі (ст. 15 ЦПК). Правосуддя виконає покладені на нього завдання тоді, коли воно здійснюватиметься у відповідності із законом, на основі встанов-лення об'єктивної істини за фактичними обставинами справи, а не тільки в певних межах і на основі припущення про їх наявність. Чого немає в справі, немає в світі— Quod non est in actis non est in mundo. Рішення повинно бути постановлено на зазначених і дока-заних обставинах, а не за покликанням совісті— Sententia ferri debet secundum allegata et probata, non secundum conscientiam. В рішенні повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, дово-ди за якими суд відхиляє ті чи інші докази (ст. 203 ЦПК). Пору-шення принципу об'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення (статті 312, 338, 346 ЦПК). Штефан М. Й. Цивільний процес. Підруч. для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти: К.; Ін Юре.—1997.—608 с.— С.51-52.

2. Поняття сторін в цивільному процесі. Права та обов’язки сторін. Неналежний відповідач та порядок його заміни.

Сторони. Позивач і відповідач. Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Сторонами можуть бути громадяни, а також державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, що користуються правами юридичної особи.

Процесуальні права сторін. Сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав, зазначених у статті 99 Кодексу Цивільний процесуальний кодекс України.

,позивач вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Особи, які беруть участь у справах ,що виникають з адміністративно-правових відносин, і в справах окремого провадження, користуються правами і несуть обов'язки сторін за винятками, передбаченими главами 29-39 Кодексу. Суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Участь у справі кількох позивачів або відповідачів. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо другої сторони виступає в процесі самостійно. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він не є особою, вказаною в пунктах 1і2 статті 116 Кодексу. Особа, в інтересах якої розпочато справу за заявою прокурора, органу державного управління, профспілки, державного підприємства, установи, організації, колгоспу, іншої кооперативної організації, їх об'єднання, іншої громадської організації або окремого громадянина (пункти 2 і 3 статті 5 Кодексу),повідомляється судом про це, і вона може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву.

Заміна неналежної сторони. Суд, встановивши під час розгляду справи,