Рішення буде законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального права та всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами мате-ріального права, що підлягають застосуванню до даного правовідношення, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованість судового рішення - це його правиль-ність з фактичної сторони. Відповідно до ст.ст. 15, 202, 203, 312 ЦПК умовами обґрунтованості рішення є: повне з'ясування обставин, що мають значення для справи; доведеність обста-вин, що мають значення для справи, які суд вважає встанов-леними; відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи.

Обставини у справі - це юридичні факти. Тому з'ясування обставин у справі полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які згідно з нормами права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Встановленню підлягають і неюридичні факти, коли вони можуть розкривати динаміку дій чи подій, які підлягають встановленню. Повнота і всебічність забезпечують відповідність обставин справи об'єктивній істині. Встановлені судом факти повинні відбивати реальну дійсність, ті фактичні обставини, що існували чи існують в об'єктивному світі.

Встановлені судом обставини справи мають бути обґрун-товані доказами, які були одержані у визначеному законом порядку. Відхилення доказів має бути обґрунтованим.

Важливою умовою обґрунтованості рішення суду є відпо-відність його висновків істині - дійсним обставинам справи, правам і обов'язкам сторін. Істина встановлюється тільки в результаті повного, всебічного і об'єктивного дослідження судом всіх обставин справи, на підставі змагальності між заінтересованими особами, із сукупності всіх сторін, явищ, дійсності та їх взаємовідносин.

Зміст істини, що встановлюється в цивільному процесі, перебуває в прямій залежності від його завдань, тому юридич-ним фактам суд повинен дати не тільки фактичну, а й правову оцінку. Оцінка доказів справи провадиться суддями за внутрішнім переконанням, яке створюється в процесі досліджен-ня матеріалів справи і є його наслідком. Внутрішнє переконання суддів - це їх переконаність у правильності рішення, яке ґрунтується на перевірці і оцінці у сукупності доказів, дослідже-них ними в процесі судового розгляду. У зв'язку з цим внут-рішнє переконання носить суб'єктивний і об'єктивний характер. Об'єктивний означає, що воно ґрунтується на всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суб'єктивний те, що базується на правосвідомості суддів (ст. 62 ЦПК).

Отже, обґрунтованим визнається рішення, в якому відобра-жені всі обставини, що мають значення для справи, всебічно і повно з'ясовані в судовому засіданні, а висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, такими, що відповідають дійсності і підтверджуються досто-вірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Порушення цих вимог може тягти за собою відміну незаконного і необґрунтованого судового рішення апеля-ційною чи касаційною судовою інстанцією.

Повнота судового рішення передбачає його всебічність, а це означає, що в рішенні повинна міститися відповідь щодо наявності чи відсутності матеріального права; належності його позивачеві; визначено, чи існує юридичний обов'язок і чи покладено його на відповідача; дана кількісна характеристика права та обов'язку і терміни та порядок його виконання.

Якщо названі питання не вирішені в судовому засіданні, воно є неповним. Цей недолік може бути усунутий ухваленням додаткового рішення. Додаткове рішення виноситься судом, який виніс основне рішення за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи за його ініціативою.

До судових, рішень в яких суд конкретизує права і обов'язки сторін, наприклад, відшкодування моральної шкоди, стягнення аліментів на батьків тощо, важливою є вимога спра-ведливості, тобто відповідності розміру присуджених гро-шових сум та іншого майна економічним можливостям сторін та фактичним обставинам справи. Справедливість судового рішення не суперечить його законності, а є приватним випадком її реалізації.

Судове рішення повинні відрізняти ясність і чіткість формулювань. У ньому ясно і визначено повинна бути дана відповідь на головні питання справи: долю позову, розмір задоволених вимог тощо. Ясність є однією з вимог до форми викладу матеріалу.

Чіткість є вимогою, яка відноситься до змісту рішення. Згідно з цією вимогою рішення повинно бути викладене чітко, грамотно, не містити помилок, описок, явних арифметичних помилок.

Новим ЦПК України закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

- чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

- як розподілити між сторонами судові витрати;

- чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

- чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ст. 214 нового ЦПК України).

Рішення за формою має бути викладено письмово, а за змістом - відповідати ст.203 ЦПК.

Зміст судового рішення - це його структура у взаємозв'язку, взаємообумовленості і послідовності його частин та їх складових елементів.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким і відповідно до ст.203 ЦПК обов'язково мати: вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини; має бути викладене письмово у встановленій послідовності.

Вступна - це перша, початкова частина рішення, яке суд ухвалює іменем України негайно після судового розгляду, в якій вказується час і місце постановлення рішення, на-йменування суду, що постановив рішення; в якому засіданні розглядалася справа: у відкритому чи закритому; склад суду; прізвище секретаря судового