зв'язку з цим слід враховувати, що відповідно до чинного законодавства прогулом вважається не тільки відсутність на роботі без поважної причини протягом всього робочого дня або більше трьох годин протягом робочого дня ( зміні), але й те, коли працівник, член КСП, акціонерного товариства самовільно без дозволу роботодавця чи правління пішов в чергову відпустку, самовільно використав дні відгулів, залишив роботу до закінчення строку попередження по звільнення з роботи за власним бажанням.
Крім того необхідно мати на увазі, що поява на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння є грубим порушенням трудової дисципліни і є підставою для розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця, попередження про виключення із членів КСП чи акціонерного товариства.
За систематичне порушення трудової дисципліни працівник, член КСП, акціонерного товариства також може бути звільнений з роботи за ініціативою роботодавця.
Юридичній службі необхідно проявляти ініціативу, вносити керівництву конкретні пропозиції про проведення перевірок стану використання правових заходів щодо зміцнення трудової дисципліни у тих підрозділах, цехах, кооперативах..., де за даними юридичної служби, відділу кадрів, профкому найбільш частіше порушується трудова дисципліна, видаються накази, приймаються рішення, які суперечать чинному законодавству.
5. Поняття трудової дисципліни. Внутрішній трудовий розпорядок. етоди забезпечення зобов 'язань сторін трудового договору.
У літературі поняття дисципліни праці як правової категорії розглядається в чотирьох аспектах; як один з основних принципів трудового права; як елемент трудового право відношення; як інститут трудового права; як фактична поведінка, тобто рівень дотримання усіма працюючими на виробництві дисципліни праці.
Як інститут трудового права трудову дисципліну потрібно розуміти як сукупність правових норм, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають заходи заохочення за успіхи у праці. Що ж стосується відповідальності за винне невиконання трудових обов'язків, то норми, які передбачають дисциплінарну відповідальність працівника, утворюють окремий правовий інститут у трудовому праві.
Сучасний правовий інститут дисципліни праці за містом складається з правової регламентації прав та обов'язків учасників трудового процесу, стимулювання сумлінної праці.
Якщо досі правове регулювання трудової дисципліни розвивалося переважно шляхом посилення дисциплінарної відповідальності за трудове правопорушення, то на етапі переходу до ринкової економіки ухил робиться на більш чітке регламентування взаємних прав та обов'язків сторін трудових правовідносин і належне стимулювання високої якості праці працівників.
Порядок поведінки, взаємодії між працівниками на конкретному підприємстві, в установі, організації в процесі здійснення трудової діяльності називається Внутрішнім трудовим розпорядком..
Всі нормативно-правові акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи:
1) норми загального значення (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку та інше );
2) норми спеціального призначення, які враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників ( галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку; статути про дисципліну; положення про дисципліну окремих категорій працівників та інше ).
Серед кола актів, що забезпечують правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку, особливе місце належить правилам внутрішнього трудового розпорядку. Вони поділяються на три види :
- типові;
- галузеві;
- локальні.
Діючі Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій були затверджені постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20 липня 1984 року. Це нормативний акт загальної дії, в якому сформульовані положення, що визначають трудовий розпорядок на підприємстві.
Галузеві правіша внутрішнього трудового розпорядку затверджуються міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними профспілковими органами. У цих актах враховується специфіка галузі відносно режиму праці й відпочинку, обов'язків працівників.
Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету. У цих правилах конкретизуються обов'язки власника, адміністрації, працівників даного підприємства, правила прийому на роботу на даному підприємстві, враховуючи специфіку підприємства, встановлюється режим робочого часу і часу відпочинку, види заохочень за успіхи в роботі, порядок їх застосування, порядок застосування дисциплінарних стягнень.
У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисциплініну.
Особливістю статутів і положень про дисципліну праці є те, що вони поширюються тільки на певні, вказані категорії працівників відповідної галузі. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту діє лише стосовно працівників, що забезпечують рух транспорту, але не поширюються на працівників, які забезпечують його обслуговування.
Разом з тим деякі статути і положення про дисципліну діють у доповнення до правил внутрішнього трудового розпорядку. Зокрема Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає, що кожний працівник зобов'язаний дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку.
Крім того, є особливості в змісті обов'язків працівників, які підлягають під дію статутів і положень, у складі дисциплінарного правопорушення і дисциплінарних стягнень, вони можуть нести дисциплінарну відповідальність і за проступки, які не випливають з незалежного виконання своїх трудових обов'язків.
Права й обов'язки сторін трудового договору становлять основу його змісту і визначаються як безпосередньо в договорі, так законодавством на рівні централізованих і локальних норм.
До основних трудових обов'язків працівників відносяться: працювати чесно, сумлінно, дотримуватися дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, підвищувати продуктивність праці, поліпшувати якість продукції, дотримуватися технологічної дисципліни, вимог охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії. Основні обов'язки закріплені в статті 139 Кодексу законів про працю України.
Спеціальні обов'язки, в яких відображається специфіка виробництва конкретного підприємства або трудової функції, встановлюються нормативними актами.
Всі обов'язки можна розподілити на дві групи:
- обов'язки щодо забезпечення конкретної трудової функції;
- обов'язки дотримуватися загальних правил поведінки, які забезпечують