Правова основа діяльності нотаріату. Завдання нотаріату.

В період 1918-1920 р.р. організації діяльності нотаріату в УРСР приділялось мало уваги. Нотаріальна компетенція в цей період нормативно не була визначена. Цивільний обіг був незначним. Зобов'язальні відносини зводились до аліментних, сімейно-майнових поділів, побутової купівлі-продажу, побутового підряду і не виходили за межі домашнього вжитку.

Декрет РНК УРСР від 19 лютого 1919 року "Про суд" (Збірник Законів та розпоряджень Робіт.-сел.Уряду України за 1919 рік. - Харків, 1925. - c.147) скасував дореволюційні нотаріальні органи України, які існували до того часу, а Декретом від 25 лютого 1919 р. (Декрет Ради Народних Комісарів України "Про заснування народних Нотаріальних Камер" // Збірник законів та розпоряджень Робіт.-сел. Уряду України за 1919 рік . -Харків, 1925. - с. 203, 204) був заснований інститут народних нотаріусів, який проіснував до 16 квітня 1921 року (Постанова РНК України "Про нотаріальні функції" // Збірник законів і розпоряджень Робіт.-сел. Уряду України. - 1921. - 4.6. - с. 194, 195). Вчинення найпростіших нотаріальних дій було покладено на народні суди та міліцію.

Зростання цивільного обігу, пов'язаного з переходом до нової економічної політики, об'єктивно обумовило суттєвий розвиток нотаріальної діяльності. Існування договірних відносин між державними і господарськими організаціями і приватними особами вимагало встановлення контролю за законністю угод, що вчиняються. З цією метою в 1921 році були видані декрети, які вимагали обов'язкового нотаріального засвідчення договорів про державний підряд і поставки, а також угод купівлі-продажу немуніціпалізованих житлових будівель. Таке засвідчення здійснювали нотаріальні столи при губернських відділах і повітових бюро юстиції ( Павлов А.А. Нотариат. - Харьков, 1926. - с.45). У зв'язку з відсутністю законодавчого акту, яким би регулювалась нотаріальна діяльність, в 1923 році було розроблено і прийнято Українське Нотаріальне Положення (Положення про державний нотаріат від 20 квітня 1923 року // Збірник законів і розпоряджень Робіт.-сел. Уряду України. - 1923. - № 13. - Арт. 232. - с. 419-428).

Цей законодавчий акт передбачав створення у всіх містах, а також в найбільш значних пунктах сільської місцевості державних нотаріальних контор. Там, де нотаріальні контори не були засновані, виконання нотаріальних функцій покладалось на народних суддів (за винятком, наприклад, посвідчення договорів). Місцезнаходження нотаріальних контор встановлювалось виконкомами місцевих Рад і затверджувалось Народним комісаром юстиції. На чолі нотаріальних контор стояли нотаріуси, які призначалися президіями губернських Рад народних суддів з числа осіб, що користувались виборчими правами і які витримали встановлені випробування в комісії, що призначалася президіями Раднарсуду за програмою, затвердженою нарком'юстом.

Нотаріуси не мали права на сумісництво не тільки в приватних організаціях, але й в державних установах. Вони були державними службовцями і отримували винагороду від держави за встановленими ставками, як і всі службовці.

Таким чином, місце нотаріату в системі державних органів було точно встановлено: нотаріат був включений до складу органів юстиції. Організація керівництва нотаріатом доручалася органам судового управління (Нотариат в СССР / Отв. ред. А.Ф.Клейман. - М., 1960. - с.20.).

У 1925 році в Україні було прийнято нове Нотаріальне положення (Нотариальное положение от 16 декабря 1925 года // Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства Украины. - 1925. - 102. - ст. 557) слідом за прийняттям Цивільного кодексу України, який передбачав для ряду цивільно-правових угод обов'язкове нотаріальне посвідчення під страхом недійсності, а щодо інших угод - то на погляд сторін, чи засвідчувати нотаріально, чи обмежитись простою письмовою формою. З Нотаріального положення були виділені організаційні питання, які увійшли в "Положення про судоустрій" (розділ VIII „Про державний нотаріат” (Положение о судоустройстве УССР от 23 октября 1925 года // Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства Украины - 1925 - № 92, 93. - ст. 522).

Надалі поряд з республіканським законодавством про нотаріат виникає і законодавство Союзу РСР, яке регулювало питання організації та нові принципи діяльності нотаріальних органів.

Основи судоустрою Союзу РСР та союзних республік від 29 жовтня 1924 року (Основы судоустройства Союза ССР и союзных республик от 29 октября 1924 года // Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства СССР. - 1924. - № 23. - ст.203. ) встановили єдину структуру нотаріальних органів для всіх союзних республік, призначення нотаріусів та їх зміщення губернськими та повітовими виконавчими комітетами Рад, вимоги до кандидатів на посаду нотаріуса, можливість виконання окремих нотаріальних дій народними судами, а також волосними та районними виконавчими комітетами Рад і, нарешті, необхідність видання загальносоюзного закону про основні принципи нотаріату.

14 травня 1926 року ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про основні принципи організації державного нотаріату"(Собр. Законов и Распоряжений Рабоче-Крест. Правительства СССР. - 1926. - № 35. - ст. 252.). В ньому були сформульовані основні принципи організації і діяльності нотаріальних органів, а також завдання державних нотаріусів, до яких перш за все відносилась перевірка відповідності виконуваних дій і складених ними документів діючому законодавству.

Цим документом було встановлено, що засвідчення угод і виконання інших дій провадиться державними нотаріальними конторами, що діють в порядку, визначеному законодавством союзних республік у відповідності з загальносоюзним законом.

Окремі функції державних нотаріальних контор могли законодавством союзних республік покладатися на народні суди та виконкоми місцевих Рад.

Нотаріальні дії за кордоном в інтересах радянських громадян і організацій виконувалися консульськими установами Союзу РСР.

Стаття 8 цієї постанови скасувала різницю між вчиненням актів і засвідченням договорів. Замість цих двох форм нотаріальних дій було встановлено