На підставі постанови від 14 травня 1926 року союзні республіки прийняли відповідне Положення. Законодавство союзних республік пішло по шляху розширення нотаріальних функцій, особливо з метою звільнення народних судів від справ безспірного характеру.

Нове Нотаріальне положення в Україні було прийнято 14 серпня 1928 р. (Нотаріальна устава // Збірник Законів та Розпоряджень Робіт.-селянського Уряду України. - 1928. - № 20. - Арт. 183. ). В ньому можна виділити такі основні моменти:

- розширення функцій нотаріальних контор - їм були передані справи особливого провадження, підсудні раніше народним судам (виконавчі написи на безспірних зобов'язаннях, вжиття заходів щодо охорони спадкового майна і прийняття в депозит предметів зобов'язань);

- на нотаріальні контори покладений обов'язок видавати заставні свідоцтва;

- розширені нотаріальні функції райвиконкомів, зокрема, сільських і селищних Рад;

- запроваджена єдина форма нотаріального посвідчення для всіх актів та доказів.

Це Нотаріальне положення визнається недіючим у зв'язку з затвердженням постановою РНК УРСР від 9 серпня 1944 р. нового Положення.

В 60-х роках була проведена нова кодифікація цивільного і цивільно-процесуального законодавства, а згодом поновлено шлюбно-сімейне, колгоспне, земельне, трудове та інше законодавство. В зв'язку з тим, що деякі законодавчі акти, втратили силу, виявились прогалини, тому з'явилася необхідність в законодавчому регулюванні ряду питань, висунутих правовою наукою. Нотаріальні положення в Україні приймались 26 грудня 1956 року та 31 серпня 1964 року.

Був розроблений і прийнятий Закон СРСР "Про державний нотаріат” (Ведомости Верховного Совета СССР. - 1973. - № 30. - ст.393. В ньому містилися норми, завдання, принципи його діяльності, загальні правила вчинення нотаріальних дій, застосування законодавства до іноземців і осіб без громадянства.

Законом встановлена компетенція виконавчих комітетів місцевих Рад, а також вперше перераховані документи, прирівняні до нотаріально посвідчених, названі посадові особи, правомочні засвідчувати такі документи (Седугин П. Новый общесоюзный Закон о государственном нотариате // Соц. Законность. - 1973. -№ 10 -с.5, 6).

Закон змінив систему джерел законодавства про прийняття союзними республіками Законів про державний ноторіат. Таке вирішення питання було направлено на підвищення значення і авторитету республіканських нотаріальних актів з урахуванням характеру і сутності норм, які повинні були знайти своє закріплення в цих законах, а також відповідало той ролі, яку грає серед інших юрисдикційних органів, закликаних захищати права та законні інтереси громадян і організацій (Лесницкая Л.Ф. Закон о государственном нотариате // Сов. гос. право. - 1973. - № 12. - с.55).

У відповідності з загальносоюзним законом 25 грудня 1974 року був прийнятий Закон УРСР „Про державний нотаріат”. (Ведомости Верховного Совета УССР. - 1975. - № 1. - ст.4.), де була конкретно визначена компетенція нотаріальних органів і врегульований порядок вчинення окремих нотаріальних дій.

Незважаючи на те, що цей закон наділяв нотаріальні органи достатньо широкою компетенцією, до недавнього часу, був не дуже примітною інституцією.

Формування ринкових відносин, яке викликало посилення цивільно-правової активності населення, розвиток підприємництва, цивільного і міжнародного економічного обігу зумовило прийняття 2 вересня 1993 року Закону України „Про нотаріат” (Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№ 39. - ст.383.), принципово новим в ньому було введення у вітчизняне законодавство та нотаріальну практику.

Порівняння нового Закону з раніше діючим дозволяє помітити, що за своєю структурою і за змістом правового регулювання нотаріальних дій він повністю прийняв раніше діюче законодавство. Аналіз вказаних законодавчих актів у частині кола нотаріальних дій, правил вчинення окремих нотаріальних дій, застосування законодавств іноземних держав свідчить навіть про уніфікованість режимів їх правового регулювання.

Нові положення, які містяться в цьому Законі, стосуються організації. Вони передбачають введення приватного нотаріату, більш повну регламентацію правового статусу нотаріуса і допущення осіб до нотаріальної діяльності, а також створення державних нотаріальних архівів.

Таким чином, історико-правовий аналіз виникнення і розвитку нотаріальних органів дозволяє зробити наступні висновки:

виникнення органів, що виконують нотаріальні функції, завжди обумовлено достатньо високим рівнем розвитку господарського життя держави, що викликає потребу в укладанні угод, договорів і забезпечення їх правового значення і публічного визнання, тобто їх юридичної достовірності;

нотаріальна діяльність завжди носить публічно-правовий характер.

Публічна сила, а значить, і якість безспірності прав, фактів і документів забезпечуються наділенням нотаріуса державно-владними повноваженнями шляхом затвердження його на посаді представниками державної влади.

Отже, нотаріальна діяльність (як різновид юрисдикційної) повинна здійснюватись в процесуальній формі, яка виступає гарантом прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Основним завданням нотаріату є захист всіх форм власності і посильна допомога громадянам України та юридичним особам.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси, у встановленому законом порядку, в межах своєї компетенції, вирішують питання, що стосуються як законодавства України так і міжнародних норм.

Організація нотаріату в Україні заснована на Конституції України, законах, інструкціях та нормативних актах.

3 березня 2004 року в Міністерстві юстиції України було зареєстровано інструкцію "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" за № 283/8882, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 р. № 20/5. В цій інструкції детальним образом розроблені правила вчинення нотаріальних дій в Україні, правова основа діяльності нотаріату, його завдання, права та обов'язки нотаріуса та багато іншого.

Згідно Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (далі - державні