.Охарактеризуйте обставини, які виключають адміністративну відповідальність.

Для визначення обставин, що виключають адміністративну відповідальність, треба керуватися ст. 17 КУАП України, де перераховані ці обставини. Детально розглянемо ці обставини постатейно.

Стаття 17. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність.

Особа, що діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або що знаходилася в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Стаття, що коментується, виходить з необхідності проводити розмежування між такими обставинами, як крайня необхідність, необхідна оборона і неосудність особи, що зробила порушення правил, що охороняються адміністративно-правовими санкціями. Таке розмежування необхідне у зв'язку з тим, що залежно від обставин здійснення порушення і стану психіки порушника, його дії можуть бути кваліфіковані по-різному, що спричинить за собою застосування різних заходів превентивного, юридичного або медичного характеру. Наприклад, у разі здійснення діяння в стані необхідної оборони, особа, що знаходиться в такому стані у момент здійснення діяння, звільняється від адміністративної відповідальності. Але разом з тим виникає питання про відповідальність нападаючого на цю особу правопорушника. Наприклад, при здійсненні протиправного діяння в стані неосудності може йтися тільки про застосування відповідних заходів медичного характеру до особи, яка знаходиться в такому стані під час здійснення правопорушення.

При розмежуванні обставин, що виключають адміністративну відповідальність, необхідно мати на увазі як загальну, об'єднуючу ці обставини в одну групу, так і їх відмінності, що обумовлюють різні правові наслідки у разі їх виникнення. Загальне між крайньою необхідністю і необхідною обороною полягає у тому, що як при необхідній обороні, так і при крайній необхідності посягання на відповідні правові норми є вимушеним і має значення захисту, віддзеркалення небезпеки, безпосередньо загрозливої державному або громадському порядку, державній або особистій власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління, і відворотної тільки шляхом порушення норм законодавства про адміністративні правопорушення. Відмінності ж між цими станами полягають у тому, що при необхідній обороні небезпека загрожує з боку нападаючого, віддзеркалення дій якого вимушує особу, що знаходиться в стані необхідної оборони, захищатися шляхом спричинення шкоди тому, хто робив замах. Той, хто захищається, діючи в стані необхідної оборони, по суті, не скоює правопорушення, бо захищатися не тільки не заборонено, але і прямо дозволено законом. В той же час, при здійсненні правопорушення в стані крайньої необхідності, досконале діяння направлене не на захист від нападу правопорушника, а на усунення будь-якої іншої небезпеки, загрозливої державному або громадському порядку, державній або особистій власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління. Причому, дії признаються здійсненими в стані крайньої необхідності лише в тому випадку, якщо небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж шкода, яка була відвернута. (ст. 18 КУАП).

Ще однією обставиною, що звільняє від адміністративної відповідальності, є неосудність. Відмінність цієї обставини від розглянутих вище полягає у тому, що вона пов'язана із станом психіки особи, що скоює об'єктивно протиправні діяння, які не кваліфікуються як адміністративна провина, оскільки особа, що його скоює, не усвідомлює його протиправності. Неосудною особа признається тільки тоді, коли немає сумнівів у тому, що вона по своєму стану під час здійснення правопорушення не могла мати поняття про протиправність своєї поведінки і відповідальності за нього.

Від стану неосудності особи слід відрізняти недієздатність, хоча в першому і в другому випадках йдеться про такий стан психіки, коли особа не здатна усвідомлювати властивості і значення своїх дій і керувати ними. При недієздатності особа може бути фізично здоровою, проте не володіти необхідною свідомістю і волею внаслідок малоліття, тобто недостатнього фізичного і психічного розвитку. У стані неосудності вади свідомості і волі особи пояснюються його хворобою, пов'язаною з розладом психіки (душевною хворобою).

Душевна хвороба може бути:

а) хронічною;

б) виражатися в тимчасовому розладі душевної діяльності;

в) характеризуватися реактивним станом або іншими хворобливими станами психіки;

г) виявлятися, як ослаблення розумових здібностей (недоумство).

Під душевною хронічною хворобою розуміються важковиліковні психічні захворювання, які характеризуються тривалістю і тенденцією до наростання хворобливих явищ: епілепсія, шизофренія, прогресуючий параліч і т.п.

Тимчасові розлади душевної діяльності - це психічні захворювання, які характеризуються раптовим початком, швидким розвитком, відносно нетривалим протіканням і, як правило, повним одужанням (прикладом може служити гострий алкогольний психоз).

Реактивний стан характеризується хворобливим розладом психіки внаслідок важкого душевного потрясіння (наприклад, патологічне сп'яніння, патологічний ефект і т.п.).

Недоумство - це природжене, придбане в ранньому дитинстві або розвинутий внаслідок якого-небудь психічного захворювання хворобливий стан психіки, який характеризується неповноцінністю розумової діяльності (ідіотія, дебілізм і імбецильность).

Будь-яке з перерахованих вад психіки обумовлює нездатність особи усвідомлювати фактичну сторону своєї поведінки і керувати ним, внаслідок чого залучення цієї особи до адміністративної відповідальності виключається.

Стаття 18. Крайня необхідність

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Положення статті, що коментується, застосовуються у тому випадку, коли скоєне особою діяння утворює ознаки адміністративної провини, передбаченої відповідною статтею Особливої частини КУАП, проте, через вказані в законі обставини не є правопорушенням, а розглядається, як суспільна корисна дія. В стані крайньої необхідності можуть здійснюватися