ПЛАН
1. Антимонопольне законодавство, як правова основа здійснення боротьби з монополізмом і недобросовісною конкуренцією.
1.1. Антимонопольне законодавство колишнього СРСР.
1.2. Конституція України - гарант здійснення політики щодо захисту конкуренції.
1.3. Антимонопольне законодавство України.
2. Основні поняття, суб'єкти й об'єкти антимонопольної політики.
Монопольне становище і обмеження конкуренції.
3. Антимонопольний комітет України, як знаряддя здійснення боротьби з монополізмом і недобросовісною конкуренцією.
4. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.
Використана література.
1. Антимонопольне законодавство, як правова основа здійснення боротьби з монополізмом і недобросовісною конкуренцією.
1.1. Антимонопольне законодавство колишнього СРСР.
10 липня 1991 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про обмеження монополістичної діяльності в СРСР».
Встановлювалося, що Закон буде застосовуватися щодо дій суб'єктів господарювання, органів влади і управлін-ня, що мають своїм наслідком обмеження конкуренції на ринках двох чи більше республік. Також малося на увазі (хоч у тексті Закону прямого посилання не було), що антимонополістична діяльність у межах союзних республік буде регулюватися республіканськими законодавствами.
Ознайомлення з цим Законом потрібне для того, щоб далі вирішити, чи зуміла Україна розв'язати відповідні питання краще, ніж колишній Союз?
У статті першій міститься визначення понять.
Отже, товар - продукт діяльності, включаючи роботи і послуги, призначений для реалізації;
- республіканський товарний ринок - сфера обороту товарів у межах республік (держави);
- загальносоюзний оборот товарів - оборот товарів між господарюючими суб'єктами, що діють на різних республіканських товарних ринках єдиного економічного простору СРСР;
- господарчі суб'єкти - юридичні особи і громадяни, що займаються діяльністю з виробництва, реалізації і придбання товарів;
- органи влади і управління - органи державного управлі-ння СРСР, республік, місцеві органи державної влади;
- конкуренція - вільне суперництво між господарюю-чими суб'єктами, коли їх самостійні дії ефективно обме-жують можливості кожного з них впливати на загальні умови обороту товарів та стимулюють виробництво тих
товарів, які потрібні споживачу;
- домінуюче становище на ринку - виключне становище господарюючого суб'єкта на ринку, яке надає йому можливість самостійно чи діючи спільно з іншими господарюючими суб'єктами впливати на конкурентів, утруд-нюючи доступ на ринок іншим господарюючим суб'єктам;
- монополістична діяльність - дії (бездіяльність), що суперечать вимогам Закону господарюючих суб'єктів, органів влади і управління, спрямовуються на недопу-щення конкуренції і порушують законні інтереси спожи-вачів товарів.
Закон складався з п'яти розділів:
1. Загальні положення.
2. Монополістична діяльність.
3. Попередження і обмеження монополістичної діяль-ності.
4. Відповідальність за порушення Закону.
5. Розгляд справ про монополістичну діяльність і оскарження рішень Антимонопольного комітету СРСР.
Закон нагадував міні-спідничку, тобто був занадто ко-ротким для теми, яка безкрайня, як море. Швидше він був схожим на «Протокол про наміри». Ще не дозрів наш законодавець створювати детальні закони, які б грамот-но і повністю регулювали весь спектр відносин з того чи іншого питання. При читанні Закону виникало значно більше запитань, ніж можна було там знайти відповідей.
Зрозуміло, що чогось ідеального досягти просто не-можливо. Недоліки є навіть у найкращих законах най-розвиненіших країн світу. Але чи можна знайти хоч один Закон України за останні роки, який би хоч трішечки наближувався до досконалого? Більшість Законів готується і приймається згідно з відомим правилом: «Тяп-ляп». А, наприклад, у статті 13-й Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» від 28 лютого 1995 р. законодавець, навіть, зметикував написати, що забороняється використання відкриттів, які псують атмосферне повітря. Відкриття - це встановлення фунда-ментальних закономірностей природи. Закономірності ніколи ж і нічого не можуть псувати.
Законом від 10 липня 1991 року заборонялися такі дії суб'єктів господарювання, що займають домінуюче ста-новище на ринку, які мають чи можуть мати своїм ре-зультатом суттєве обмеження конкуренції чи реалізації законних інтересів інших господарюючих суб'єктів чи споживачів. Що таке «суттєві обмеження», що таке «за-конні інтереси» - про це в Законі не сказано жодного слова, а дарма.
Зловживанням домінуючим становищем визнавали такі дії:
- обмеження чи припинення виробництва, а також ви-лучення з обороту товарів з метою створення чи підтримання- дефіциту на ринку або безпідставне підвищення (зниження) цін;
- нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівноправне становище чи не стосуються предмета договору, в тому числі нав'язування споживачам примусових умов продажу товару;
- інші дії, які викликали чи можуть викликати суттєве обмеження конкуренції або законних інтересів інших господарюючих суб'єктів чи споживачів.
Заборонялися неправомірні угоди (узгоджені дії) між конкуруючими господарюючими суб'єктами щодо:
- встановлення цін (тарифів), знижок (надбавок) розмірів виплат та інших умов, спрямованих на обмеження конкуренції;
- поділу ринку за територіальним принципом щодо обсягу продажів чи закупівель, асортименту, контингенту продавців чи покупців або інших ознак з метою моно-полізації ринків;
- усунення з ринку інших господарюючих суб'єктів або обмеження їх доступу до нього;
- встановлення інших умов, що суттєво обмежують чи можуть обмежити конкуренцію.
Заборонялися угоди (узгоджені дії) не конкуруючих суб'єктів, якщо один із них займав домінуюче становище на ринку, а інший був його постачальником чи спожива-чем (замовником), якщо такі дії спричиняли чи могли спричинити суттєве обмеження конкуренції.
У виняткових випадках Антимонопольний комітет СРСР (АМК СРСР) міг давати індульгенцію на непра-вомірні угоди, якщо вони:
- сприяли чи могли сприяти насиченню товарних ринків;
- покращували споживчі властивості товарів;
- підвищували їх конкурентоспроможність, зокрема- на зовнішньому ринку.
Органи влади і управління не мали права:
- забороняти створення нових господарюючих суб’єктів чи встановлювати заборони на здійснення окремих видів діяльності або виробництва товарів, якщо така заборона не була законодавчо встановленою;
- давати вказівки господарюючому суб'єкту про пріоритетне укладення договорів, першочергове постачання товарів певному колу споживачів, якщо такі вказівки не
