- встановлювати інші дискримінаційні чи привілейовані умови для діяльності окремих господарюючих суб'єктів, якщо це не було встановлено законом.

- централізовано розподіляти товари;

- встановлювати заборони на реалізацію товарів з однієї республіки в інші;

- обмежувати права господарюючих суб'єктів на придбання і реалізацію товарів;

- встановлювати інші, непередбачені Законом, заборони- і обмежувати самостійність господарюючих суб'єктів;

- укладати угоди між органами влади і управління, що перешкоджають нормальному функціонуванню рин-ку розвитку конкуренції та обмежують законні інтереси споживачів.

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства покладався на Антимонопольний ко-мітет, який підпорядковувався Президентові СРСР і був підзвітним Верховній Раді СРСР. На це слід звернути особ-ливу увагу, бо таке питання завжди буде актуальним. Це означало, що в колишньому СРСР передбачалося, що керівник АМК СРСР міг показати кулак уряду, а то й грюкнути ним по столу, керуючись при цьому правилом: «Прем'єр-міністр - мені друг, але Закон - дорожчий». Хоча підпорядкування АМК СРСР Президентові СРСР - це не найкращий вихід. Такий орган, як і суд, має підкорятися лише Закону.

АМК СРСР надавалося право здійснювати попередній контроль за створенням, злиттям, приєднанням, перетво-ренням, ліквідацією суб'єктів господарювання.

Орган управління СРСР, що приймав рішення про створення, злиття чи приєднання підприємств, мав одер-жувати попередню згоду (простіше кажучи, візу АМК СРСР). Цьому Комітету також надавалося право контро-лю за приєднанням акцій, паїв, доль у статутних фондах господарюючих суб'єктів. Постанови АМК СРСР були обов'язковими для виконання у строки, ним вказані.

У руки АМК СРСР вкладався і батіг. Антимонополь-ний комітет мав право накладати штрафи за невиконан-ня чи невчасне виконання його постанов, за ненадання йому інформації чи надання завідомо неправдивих да-них. Штрафи могли накладатися як на юридичних осіб, так і на посадових осіб. Штрафи були досить значними, їх розміри можна зрозуміти лише знаючи тодішні масш-таби цін. Господарюючий суб'єкт міг стати на коліна і просити, щоб сплату штрафів йому дозволили в «розст-рочку». Так створено Богом, що людина має над собою лише два гальма: страх і совість. Коли не спрацьовує страх, то спрацьовує совість і навпаки. Можливе поєднання стра-ху і совісті. Коли немає ні того, ні іншого, то настає сва-вілля. Цей філософський екскурс вживаємо для того, щоб сказати, що символічні штрафи, на які так багата ниніш-ня Україна, еродують і страх, і совість.

Незаконно одержаний прибуток за позовом АМК СРСР стягувався до державного бюджету.

Рішення АМК СРСР могли оскаржуватися у Верхов-ному Суді СРСР чи Вищому арбітражному суді СРСР. Подання заяви-скарги на АМК СРСР не призупиняло виконання його постанов. Збитки, спричинені неправо-мірними діями АМК СРСР, мали компенсуватися з со-юзного бюджету.

А тепер звернемо наші погляди на рідну Україну.

1.2. Конституція України - гарант здійснення політики щодо захисту конкуренції

Основою законодавчої системи України є Конституція. Закони та інші нормативно-правові акти базуються на Конституції і повинні відповідати положенням зазначеного акту. Стаття 42 Конституції України гласить:

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку,
неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Види і межі монополії визначаються законом.

На цих засадах базується вся система правового та нормативного забезпечення політики України, спрямованої на підтримку та розвиток конкурентного середовища. Відображення підвалин політики щодо розвитку конкуренції безпосередньо в Конституції України оцінюється західними фахівцями з антимонопольного та конкурентного права. Відповідних положень немає в основних законах багатьох країн, що входять до Європейського Союзу. Вимоги до захисту конкуренції, дотримання принципу вільної ринкової економіки з вільною конкуренцією містяться в Договорі про Європейський Союз. І лише через застосування положень згаданого договору є обов'язковими для країн, які входять до складу зазначеного Союзу.

Закріплений Конституцією України обов'язок держави щодо забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності означає:

- політика захисту конкуренції у підприємницькій діяльності є
державною політикою;

- цієї політики повинні дотримуватись всі гілки влади: законодавчої,
виконавчої, судової;

- вимоги політики щодо захисту конкуренції повинні виконувати всі
без винятку суб'єкти господарювання;

- законодавча влада приймає необхідні для проведення такої політики
закони та інші нормативно-правові акти;

- виконавча влада здійснює необхідні заходи для виконання прийнятих
нормативно-правових актів. Зокрема, передбачає захист конкуренції при
розробці Державних програм; програм дій Уряду й місцевих органів влади
та управління; індикативних планів; галузевих програм розвитку
економіки; контролює виконання встановлених вимог щодо захисту
конкуренції на всіх рівнях управління;

- судова влада контролює дії законодавчої та виконавчої влади
стосовно дотримання вимог законодавства щодо захисту конкуренції,
приймає рішення щодо відповідальності за порушення законодавства,
встановлює міру відповідальності;

- дії, що сприяють розвитку конкуренції мають отримувати захист з
боку держави.

Діями, які спрямовані проти державної політики захисту конкуренції, і є порушенням законодавства України, вважаються:

- зловживання монопольним становищем;

- неправомірні обмеження конкуренції;

- недобросовісна конкуренція.

Підприємці та будь-які інші суб'єкти господарювання і органи влади та управління не можуть вдаватись до таких дій, крім випадків окремо обумовлених законодавством України. Якщо зазначені суб'єкти здійснювали такі дії, вони повинні їх припинити і понести відповідальність у порядку, встановленому чинним законодавством України. Споживачі та покупці мають право на захист з боку держави від зазначених дій суб'єктів господарювання та органів влади.

Остання складова статті 42 Конституції визначає, що види діяльності, які вважаються монополією, різновиди самої монополії, якісні та кількісні обмеження можуть бути визначені законодавчо. Суб'єкти господарювання визначаються як такі, що є монополією тільки в порядку, визначеному законодавством України. Будь-які довільні визначення видів та меж монополії з порушенням встановленого порядку є незаконними. Крім того, Конституцією України встановлені: порядок призначення та звільнення Голови