Зловживаннями монопольним становищем вва-жаються:

- нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, які не стосуються предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контр-агентові;

- обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлен-ня монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації чи заку-півлі товару при відсутності альтернативних дже-рел постачання або збуту з метою створення чи підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- встановлення дискримінаційних цін (тарифів, роз-цінок) на свої товари, що обмежують права окре-мих споживачів;

- встановлення монопольно високих/низьких цін/та-рифів, розцінок на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів.

Статтями 26, 27 Господарського кодексу України передбачають обмеження конкуренції та обмеження монополізму в економіці.

Згідно зі ст. 26 рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:

- подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів госпо-дарювання;

- подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихій-ним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

- подання допомоги, в тому числі створення пільго-вих економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викли-каних важкою екологічною ситуацією;

- здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального зна-чення.

Умови та порядок обмеження конкуренції вста-новлюються законом відповідно до цього Кодексу.

Стаття 27 регулює обмеження монополізму в еко-номіці. Вона передбачає, що монопольним визнаєть-ся домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг), які перевищу-ють розмір, встановлений законом.

У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи держав-ної влади здійснюють стосовно існуючих монополь-них утворень заходи антимонопольного регулюван-ня відповідно до вимог законодавства та заходи де-монополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

Органам державної влади та органам місцевого са-моврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Наведені форми зловживань монопольним стано-вищем становлять першу групу порушень антимоно-польного законодавства.

До другої групи порушень відносяться неправо-мірні угоди між підприємцями, які спрямовані на:

- встановлення (підтримку) монопольних цін (тари-фів), знижок, надбавок (доплати), націнок;

- розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи за-купівлі, або по колу споживачів та за іншими оз-наками з метою їх монополізації;

- усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.

До третьої групи порушень відносять дискриміна-цію підприємців органами влади і управління через:

- заборону створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

- примус підприємців до пріоритетного укладання договорів, першочергового постачання товарів певному колу споживачів.

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного станови-ща на ринку;

- установлення заборони на реалізацію товарів з од-ного регіону в інший;

- надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, що ставлять їх у привілейоване ста-новище щодо інших підприємців, що веде до мо-нополізації ринку певного товару;

- обмеження прав підприємців щодо придбання і реалізації товарів;

- встановлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Винятком із названих положень можуть бути ви-падки, коли мова йде про забезпечення національної безпеки, оборони і суспільних інтересів.

Нарешті, до четвертої групи порушень антимонопольного законодавства, чинне законодавство відно-сить використання методів, що становлять несум-лінну конкуренцію - які-небудь дії в конкуренції, які суперечать правилам, торговельним й іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

До окремих видів несумлінної конкуренції відносять:

- неправомірне використання фірмового найме-нування, знака для товарів і послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіюван-ня форми, упакування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- навмисне поширення неправдивих або неточ-них даних, що можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

- одержання, використання, розголошення ко-мерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння збитку діловій репутації або майну іншого підприємця.

- замовлення, виготовлення, розміщення або поширення юридичними або фізичними особами реклами, що не відповідає вимогам чинного законо-давства України і може завдати шкоди громадянам, установам, організаціям або державі.

3. Антимонопольний комітет України, як знаряддя здійснення боротьби з монополізмом і недобросовісною конкуренцією

Для реалізації антимонопольної політики, контро-лю за використанням антимонопольного законодав-ства створено Антимонопольний комітет України і його територіальні управління в Автономній Респуб-ліці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. До складу Антимонопольного комітету України входить Голова і десять державних уповноважених.

Голова Антимонопольного комітету України вхо-дить до складу Кабінету Міністрів України. Термін повноважень Голови Антимонопольного комітету України - сім років, призначається він Верховною Радою України.

Правове становище Антимонопольного комітету України визначається Законом України «Про обме-ження монополізму і недопущення несумлінної кон-куренції в підприємницькій діяльності» і Законом України «Про Антимонопольний комітет України».

Згідно з Законом України «Про Антимонопольний комітет України»