ПЛАН

Вступ

1. Поняття віктимології. Історія розвитку.

2. Основні поняття віктимології (жертва, потерпілий віктимність, віктимізація) та її сутність.

3. Віктимна поведінка і її види. Класифікація потерпілих від злочинів.

4. Віктимологічний аспект характеристики причин і умов конкретного злочину.

Висновок

Використана література

ВСТУП

Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію у широкому і вузькому її розумінні. У широкому значенні віктимологія має право на самостійне існування, оскільки вивчає як жертви злочинів, так і жертви певних со-ціальних та природних явищ (війн, стихійних лих тощо). В такому ас-пекті вона може вважатися окремою наукою, а не тільки частиною кри-мінології. Віктимологія ж у вузькому значенні - це кримінальна вікти-мологія, тобто галузь знань саме про жертву злочину та її роль у генезисі злочинної поведінки, а тому є частиною науки кримінології.

У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділя-лась поведінці злочинця, а потерпілий від злочину в основному фігуру-вав як учасник кримінального процесу. Разом з тим взаємозв'язок зло-чинця і потерпілого має важливе кримінологічне значення. Серед осіб, що стикаються зі злочинами, є насамперед їх жертви. Тож ігнорувати їх роль у механізмі злочинної поведінки було б помилково.

1. Поняття віктимології. Історія розвитку.

Розвиток механізму індивідуальної злочинної поведінки залежить, хоча і в різному ступені, не тільки від злочинця, але і від іншої сторони - жертви злочину.

Особу і поведінку потерпілого вивчає віктимологія (victima - жертва (лат.), лoгoу - вивчення (греч.)). Віктимологія кримінології є порівняно новим науковим напрямом. Разом з тим воно вельми перспективне, оскільки на основі аналізу особливостей особи і поведінки потерпілого від злочину може бути розроблений комплекс ефективних заходів профілактики, орієнтованих на зниження шансів індивіда, що володіє певними якостями і властивостями, стати жертвою злочинного посягання

З метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву зло-чину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного пося-гання і умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології нази-вають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, - віктимологією.

Пред-метом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, на відміну від інших її напрямків, є жертви злочинів, відносини, що пов'язують злочинця і жертву, а також ситуації, що пере-дують злочину.

Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологіч-них і соціальних характеристик, що впливають на її уразли-вість, і ситуації, що передують злочину, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання, як у цих ситуаціях, у взаємодії з по-ведінкою злочинця криміногенно-провокуюче виявляється поведінка жертви.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький вчений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва", де звернув увагу на потерпілого як фактор виникнення злочину, а також висунув ідею про розуміння під злочинністю відносин між особами, що завдають шкоду, і потерпілими.

Г. Гетіг вважав віктимологію галуззю кримінології. Проти-лежної точки зору дотримувався румунський вчений Б. Мендельсон, який вважав віктимологію окремою наукою. На його думку, об'єктом віктимології повинна бути не тільки жертва злочину, а й потерпілий від нещасного випадку, стихійного лиха тощо. Отже, можна вважати, що у віктимології існують два напрями: у широкому розумінні віктимологія є окремою дисципліною, що вивчає всі види жертв; у вузькому розумінні кримінальна віктимологія - це наука, що вивчає тільки жертв злочинів.

Більшість зарубіжних вчених (Г. Гетіг, Б. Мендельсон та ін.) вважають віктимологію-галуззю кримінології і термін "вік-тимологія" використовують для характеристики саме цього кримінального аспекту, тобто вивчення тільки жертв злочи-нів. Такого самого погляду на віктимологію і термінологію дотримується російський кримінолог Д. Рівман. Японський вчений Міядзава, поєднавши концепції різних вчених, розрі-зняє віктимність особистісну, що залежить від віку, статі, роду діяльності, соціального статусу тощо, і спеціальну, що залежить від нестійкості щодо психіки і психології відста-вання у розвитку інтелекту, алкогольної інтоксикації, без-вілля, емоційної нестійкості тощо. На думку Міядзяви, при накладанні цих двох різновидів ступінь віктимності особи підвищується.

Поглиблено до розробки проблем віктимології вчені-кримінологи звернулися наприкінці 60-х років XX ст. Засновником розробки проблеми і розвитку віктимології на теренах колиш-нього СРСР був Л. Франк, який у 1972 р. написав працю "Ві-ктимологія і віктимність". Значний внесок у розвиток вік-тимології зробили Д. Рівман, В. Рибальська, В. Мінська, В. Полубінський та ін.

Отже, віктимологія - це особливий напрямок криміноло-гічної науки, який вивчає роль жертви у виникненні криміно-генної ситуації і розроблює так званий віктимологічний аспект попередження злочинів, основним завданням якого є макси-мальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються безпосередньо потерпілими. Сутність віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає в тому, що необхідно здійс-нювати профілактичну роботу не тільки серед потенційних правопорушників, а й серед потенційних потерпілих - людей, чия поведінка, образ життя, зв'язків, сімейний стан і вид ді-яльності створюють для них підвищений ризик опинитися в ролі жертви злочинного посягання.

Віктимологічні дослідження значно поширені в багатьох країнах світу. Створене в Мюнстері (Німеччина) Міжнародне віктимологічне наукове товариство починаючи з 1973 р. про-вело багато міжнародних симпозіумів з питань віктимології. Однією з найактуальніших проблем віктимології є захист за-конних прав та інтересів осіб, що потерпіли від злочинних посягань. У багатьох розвинених країнах світу прийнято ін-ститут компенсації шкоди, що була завдана жертвам злочину. Ця проблема привертає до себе увагу всього світового співто-вариства. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію основних принципів правосуддя із за-хисту жертв злочинів та зловживання владою, згідно з якою визначено такі основні напрями підтримки й допомоги