- введення в національне законодавство міжнародних стандартів із забезпечення потерпілим доступу до системи правосуддя та державної підтримки;

- кримінально-правова реституція;

- компенсація потерпілим з державних фондів;

- подання потерпілим матеріальної, медичної, психологіч-ної та соціальної допомоги державними, громадськими і місцевими установами.

Як зазначалося, більшість розвинених країн вже мають таке законодавство. В Україні, на жаль, робляться лише окремі спроби й окремі заяви щодо намірів відшкодування шкоди, за-вданої злочинними посяганнями. Реально більш-менш послі-довно виконуються тільки правові акти про відшкодування шкоди, завданої зловживанням владою при здійсненні право-суддя, а також жертвам політичних репресій минулих років. Усі інші потерпілі від злочинів залишаються без будь-якої під-тримки держави та правового захисту. Основною причиною такого стану є кризове становище економіки держави і недоско-налість чинного законодавства.

А. Зелінський слушно зауважив, що для вирішення цієї проб-леми хоча б частково необхідно прискорити розробку і прийнят-тя законів про захист прав потерпілих від злочинів. Зокрема, він пропонує враховувати досвід інших країн:

- значно розширити процесуальні права потерпілого як учасника процесу: висловлювати свою позицію щодо розмірів і способів відшкодування збитків, вимагати від суду рішення про забезпечення особистої безпеки і безпеки членів його сім'ї;

- під час відбування злочинцем покарання враховувати позицію потерпілого при застосуванні до засудженого умов-но-дострокового звільнення і заміни покарання більш м'я-ким;

- з метою забезпечення особистої безпеки потерпілого по-відомляти йому, де саме засуджений відбуває покарання, коли і на якій підставі його звільнено;

- покласти на адміністрацію виправно-трудових установ обов'язок повідомляти потерпілому про втечу засудженого з установи, де він відбував покарання.

Необхідно зазначити, що вже зроблено певні позитивні кро-ки у вирішенні питання забезпечення особистої безпеки потер-пілого і членів його сім’ї Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 13 січня 2000 р. з метою реалізації вимог Закону України "Про забезпечення без-пеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" вне-сено відповідні зміни в КПК і КК України. Зокрема, у ст. 52-1 КПК України ("Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві") передбачається, що право на забезпечення безпеки поряд з іншими суб'єктами кримінально-го процесу мають потерпілий і члени його сім'ї. Цією ж стат-тею передбачається процесуальний механізм прийняття рішен-ня про застосування заходів безпеки. У ст. 52-3 КПК України ("Нерозголошення відомостей про особу, щодо якої здійсню-ються заходи безпеки") закріплюються основні шляхи і спосо-би забезпечення нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких здійснюється захист. Кримінальний кодекс України до-повнений ст. 181-1 і 181-2, які передбачають кримінальну відповідальність за невжиття заходів безпеки щодо осіб, узятих під захист, і розголошення відомостей про заходи безпеки щодо таких осіб.

Разом з цим власне механізм застосування заходів безпеки та їх реалізація в обсязі, передбаченому законом, як щодо по-терпілого та членів його сім'ї, так і щодо інших суб'єктів кри-мінального процесу, залишаються ще нечітко відпрацьованими як через відсутність практики, так і через скрутне економічне становище держави.

2. Основні поняття віктимології (жертва, потерпілий

віктимність, віктимізація) та її сутність.

Через новизну даного наукового напряму ні теоретичні його основи, ні науковий апарат поки остаточно не визначилися. Ключовими у віктимології є поняття «жертва», «віктимність», «віктимізація». Ці поняття можуть бути використані як робочі, операційні. Але слід зазначити, що і їх зміст трактується окремими авторами по-різному.

Жертва - це людина, що понесла фізичний, моральний або майновий збиток від злочину, незалежно від того, чи визнаний він потерпілим у встановленому законом порядку і чи оцінює себе таким суб'єктивно.

Віктимність - підвищений ступінь схильності особи до того, щоб виявитися жертвою злочину через властиві йому якості, властивості або виконувані функції.

У принципі в суспільстві, де існує злочинність як соціально обумовлене явище, потерпілим від злочину може через обставини різного роду стати кожен громадянин. Цей факт не може, на мою думку, розглядатися як підстава для висновку про «загальну» віктимність. Вона повинна розумітися саме як велика уразливість, підвищена «здатність» стати жертвою злочину.

Під віктимізацією розуміється процес перетворення особи в реальну жертву, а також результат такого процесу.

Індивідуальна віктимність залежить від суб'єктивних і об'єктивних чинників. Відповідно розрізняють віктимність особову і ситуативну. Кишенькові крадіжки, наприклад, скоюються звичайно в чергах, в місцях великого скупчення людей. Потерпілим від посягання кишенькового злодія, незалежно від особових якостей, з більшою мірою вірогідності може виявитися той, що знаходиться саме в такій обстановці.

Особові компоненти віктимності обумовлені індивідуальними особливостями суб'єкта, змістом якостей і властивостей, властивих йому: соціально-психологічних, моральних, ролевих і т.д. Стати потерпілим від протиправних дій порушників громадського порядку з більшою мірою вірогідності може працівник міліції, ніж домашня господиня, що витікає з відмінностей їх ролевих функцій. Не випадково саме відносно цієї професійної групи встає питання про необхідність посилення соціальної захищеності, у тому числі і забезпечення гарантій особистої безпеки, розширення законних можливостей активно протидіяти злочинним посяганням.

Особові і ситуативні моменти віктимності взаємозв'язані. Наприклад, найбільш схильні до того, щоб стати жертвою пограбування в суспільному місці, особи, що знаходяться в ступені алкогольного сп'яніння, що виключає контроль за зовнішніми подіями. Проте попадання ними у відповідну ситуацію пов'язане з особливостями їх власної поведінки до моменту посягання і безпосередньо в період його здійснення.

Роль жертви в генезисі індивідуальної злочинної поведінки коливається від прямої протидії злочину до провокації злочинних дій. Нерідко поведінка потерпілого вельми істотно впливає на настання злочинного результату. Наприклад, спосіб вирішення конфліктної ситуації, шляхи виходу з конфлікту обумовлюються особливостями особи і поведінки кожної із сторін, що беруть участь в ньому. Можливі і випадки,