Поведінка потерпілих, особливо негативне в моральному або правовому плані, є істотним компонентом в механізмі злочинного акту. Негативна поведінка потерпілих констатувалася в 70% випадків вбивств, 61,8% умисних тяжких тілесних пошкоджень, в 74% шахрайства.

Проте дані про віктимності не повинні трактуватися в тому значенні, що жертва також є винною в здійсненні злочину в тому або іншому ступені, що вона повинна в якійсь мірі нести відповідальність за злочинний акт. Відповідальність за злочин завжди несе суб'єкт, що саме скоїв його. Це не виключає врахування оцінки поведінки потерпілого при визначенні міри, виду відповідальності і покарання злочинця. Так, Кримінальний кодекс України передбачає як пом'якшувальна відповідальність обставина здійснення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого.

Інформація про типовість тих або інших видів поведінки потерпілих, кореляція типу поведінки і особових характеристик жертви можуть бути вельми значущими для розробки заходів попередження, особливо стосовно профілактики окремих видів злочинних посягань.

Виділяють наступні види поведінки жертви: 1) нейтральне, коли поведінка жертви ніяк не сприяла, але і не перешкоджала здійсненню злочину (наприклад, поведінка пішохода при здійсненні водієм наїзду на тротуар і спричиненні перехожому тілесних пошкоджень); 2) соціально-схвалювана (позитивна) поведінка виражається в активній протидії злочинному посяганню (наприклад, припинення громадянином хуліганських дій, затримання злочинця); 3) негативна поведінка жертви припускає порушення моральних або правових норм (такими є, наприклад, ініціація конфлікту, вступ до протиправної операції, знаходження в стані алкогольного сп'яніння в момент, що передував посяганню). За даними одного з досліджень, потерпілі в 26,5% випадків перешкоджали здійсненню злочину, нейтрально відносилися (не створювали умов або перешкод для його здійснення) в 29,4% випадків, створювали своєю поведінкою сприятливі умови для злочину - в 33,4% випадків, а в 10,7% випадків прямо провокували здійснення злочинного акту. Хоча в цілому правомірна і соціально-схвалювана поведінка жертв більш поширена, в плані кримінології інтерес представляє аморальну і протиправну (негативну) поведінку. Мабуть, саме у випадках відступу майбутніми потерпілими від норм права і моралі, етичних вимог є вірогідністю стати жертвою злочинного посягання стає особливо реальною. З повною достовірністю це простежується стосовно злочинів, скоюваних в сімейно-побутовій сфері, до насильницьких посягань, до автотранспортних злочинів.

Специфічна в цьому значенні характеристика потерпілих від зґвалтувань. Так, 38,6% жертв зґвалтувань знаходилися у момент здійснення посягання в стані алкогольного сп'яніння, причому 92,8% з них вживали спиртні напої разом з майбутнім насильником. Типовими для потерпілих від злочинів цього виду є, як правило, нерозбірливість у встановленні знайомств, необачність, легковажність. За оцінками дослідників, в 13% випадків поведінка самої потерпілої давала поштовх, служила приводом для здійснення зґвалтування (настирливе докучання, словесні «аванси» і т. д.); 29% потерпілих із власної волі опинилися в ситуації, що об'єктивно створювала можливість посягання (відвідували випадкових знайомих, вживали з ними спиртні напої).

Яскраво виражена роль особових характеристик жертви в таких злочинах проти особи, як умисне вбивство. Потерпілі в 41% випадків знаходилися в стані алкогольного сп'яніння, при цьому більше половини з них вживали спиртне разом із злочинцем. 65,2% жертв в ситуації, що передувала здійсненню злочину, поводилися негативно: були ініціаторами скандалів і бійок, першими напали на майбутнього злочинця, принижували і ображали його.

Для розробки заходів і проведення профілактичної діяльності відносно осіб, поведінка і суб'єктивні якості яких дають підстави припускати з достатньою часткою ймовірності, що вони можуть стати жертвами злочинів, застосовується їх диференціація по певних підставах.

Класифікації дозволяють на основі встановлення типових особових якостей, варіантів взаємодії ситуації і особи запропонувати найефективніші заходи попередження. Дослідницькі дані показують, що віктимологічно значущими є вік, стать, освіта і спеціальність жертв, здійснення ними злочинів і правопорушень у минулому, характер взаємостосунків між злочинцем і потерпілим і інші.

Істотні відмінності у віктимності дозволяє встановити класифікація потерпілих по критерію статі. Тут справа не тільки у тому, що деякі злочини можуть бути скоєні лише відносно осіб певної статі (наприклад, зґвалтування, незаконне виробництво аборту). Класифікація по статі знаходить істотні відмінності у віктимності чоловіків і жінок стосовно окремих видів злочинів. Так, особи чоловічої статі частіше виявляються потерпілими від хуліганства, злочинів проти особи, а потерпілі, наприклад, від шахрайства - частіші жінки. Дані віктимологічних досліджень дозволяють визначити об'єкт профілактичної діяльності, а отже, і підвищити її ефективність.

Віктимною групою є неповнолітні. Кримінологи пов'язують цю обставину з рядом чинників. Саме на віковому етапі, визначуваному законом як неповнолітні, для суб'єктів характерні емоційна нестійкість, відсутність життєвого досвіду, що утрудняють вибір варіанту поведінки в складних і неординарних життєвих ситуаціях. Як чинник, що обумовлює віктимність осіб старшого підліткового і юнацького віку, розглядається і специфічний статус неповнолітніх в сім'ї і учбовому (трудовому) колективі. Тут певну роль виконує невідповідність між збільшеними, в порівнянні з дитинством, домаганнями, зміною самооцінки і колишнім статусом, що зберігається, виховуваного, підопічного і підконтрольного в сім'ї і колективі. Віктимність неповнолітніх зв'язується і з типовим для віку прагненням до наслідування, орієнтацією в поведінці на певні групи або окремих осіб, у тому числі і тих, що характеризуються негативно з моральної і правової точки зору.

Віктимність характерна і для осіб похилого віку. Це обумовлюється віковими фізичними і психічними змінами (фізична слабкість, погіршення пам'яті, хворобливі явища, пов'язані з віком), а також достатньо типовим для осіб літнього віку відчуттям самоти, що посилюється з роками залежністю від інших