а) з особливостями ситуативного стану (сп'яніння), стану фізичного здоров'я (дефекти органів чуття, припадок), стану психічного здоров'я, обмежуючими контроль навколишнього оточення;

б) з недбалим, легковажним відношенням до безпеки своєї особи, своєї честі, гідності, збереження майна;

в) з небажанням повідомити правоохоронні органи про тих, що вже здійснював злочинні посягання відносно конкретних осіб;

г) з недбалим, легковажним відношенням до правил, що охороняють громадський порядок і безпеку;

д) зі вступом до незаконної операції (з шахраєм, спекулянтом, хабарником);

е) з провокуючою поведінкою.

Вплив особи і поведінки потерпілого на розвиток злочинної ситуації не завжди пов'язаний з його «виною». Не можна також, констатувавши наявність у потерпілого негативних властивостей особистості, автоматично робити висновок про те, що ці властивості пов'язані і з ситуацією конкретного злочину: міг мати місце випадковий збіг.

Потерпілий може впливати на розвиток конкретної злочинної ситуації одноразовою дією або тривалий час (особливо у випадках сімейно-побутових конфліктів, пов'язаних з аморальною поведінкою однієї або обох сторін). Можливе і неодноразове повторення однотипних ситуацій конкретних злочинів з тими ж або частково змінними учасниками, коли потерпілий, наприклад, від крадіжки, насильницького, автотранспортного злочину і т. д., продовжує поводитися легковажно або провокуючи або не повідомляє про злочинні дії правоохоронним органам. Є, нарешті, ситуація, коли обопільна сварка розвивається так, що до останнього моменту її учасники мають рівну вірогідність стати потерпілими від хуліганських дій, насильницького злочину і т.д. Всі ці варіанти необхідно мати на увазі не тільки для визначення ступеня вини і відповідальності, але і для планування попереджуючих або присікаючих профілактичних заходів.

Деяким видам злочинів властиві і типові види поведінки потерпілих, сприяючі розвитку конкретної ситуації. Так, у справах про побутові насильницькі злочини - провокуюча поведінка, звично в стані сп'яніння; неповідомлення правоохоронним органам про попередні випадки посягання; у справах про зґвалтування - поведінка, що характеризується легковажним відношенням до власної безпеки, честі і гідності; у справах про автотранспортні події - поведінка, що характеризується зневажливим відношенням до правил, що охороняють суспільну безпеку.

У ряді конкретних злочинів злочинець при оцінці ситуації враховує, у зв'язку з характером посягання, що замишляється, або прагнучи зменшити ризик (опір, затримання, заява до правоохоронних органів), стать, вік, фізичну силу, професійний статус і деякі інші властивості особи майбутніх потерпілих. Ці властивості особи, що витікають з приналежності до певної демографічної групи, професії і т. д., не можуть, проте, прирівнюватися до описаних вище екстремальних станів або порушень в поведінці особи, що підвищує для нього небезпеку стати потерпілим. Віктимологічні характеристики особистості і поведінки - як і кримінологічне дослідження взагалі - не самоціль, а база для розробки профілактичних рекомендацій. Оскільки очевидна безперспективність розроблення рекомендацій, що зменшують віктимність в масштабі цілих демографічних груп або професій, предмет віктимологічних досліджень складають випадки, коли розвитку ситуації злочину сприяє поведінка або екстремальний стан потерпілого.

При віктимологічних дослідженнях треба мати на увазі також високу латентність віктимних дій потерпілих від окремих видів злочинів (крадіжки, зґвалтування, спричинення тілесних пошкоджень) через те, що вони не звертаються до правоохоронних органів або через те, що характер їх поведінки не одержує віддзеркалення в матеріалах кримінальної справи. Оцінки фактичної поширеності віктимної поведінки потерпілих треба робити з урахуванням цієї обставини.

ВИСНОВОК

Звичайно, виникнення й розвиток нового напряму в науці - процес тривалий, що потребує розробки концептуальних засад, створення спеці-ального понятійного апарату тощо. Нині віктимологія оперує такими основними поняттями:

а) потерпілий (жертва злочину);

б) зв'язок «зло-чинець – потерпілий» як певне відношення або ситуація;

в) віктимізація;

г) віктимність.

Отже можна визначити, що:

Потерпілий – це особа якій злочином безпосередньо завдано моральної, фізичної або майнової шкоди і яка визнана потерпілою у встановленому законом порядку.

Віктимологія - це особливий напрямок криміноло-гічної науки, який вивчає роль жертви у виникненні криміно-генної ситуації і розроблює так званий віктимологічний аспект попередження злочинів, основним завданням якого є макси-мальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються безпосередньо потерпілими.

Віктимність - підвищений ступінь схильності особи до того, щоб виявитися жертвою злочину через властиві йому якості, властивості або виконувані функції.

Використана література:

Кримінальний кодекс України;

Ю.В.Александров, А.П.Гель, Г.С.Семаков, Кримінологія, МАУП, 2002, -С.106;

Я.Ю.Кондратьєв, О.М.Джужа, Кримінологія, «Юрінком Інтер», -К:, 2002, -С.94.

Б.В.Коробейников, Н.Ф. Кузнецова, Г.М. Миньковский Криминология, «Юридическая литература», -М:, 1988, -С.130;

В.Н.Кудрявцев, Курс Советской криминологии, «Юридическая литература», -М:, 1985, -С.110;

В.В.Орехов, Криминалистика, изд. Санкт-Петербуржского университета, Санкт-Петербург, 1992, -С.167.