У чинному законодавстві немає яких-небудь вказівок на відпо-відальність за провокаційну діяльність, яка спонукає іншу особу до здійснення злочину. Однак судова практика такі випадки роз-глядає як підбурювання до відповідного злочину.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №5 «Про судову практику у справах про хабарництво» говориться: «Свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з ме-тою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалеж-но від того, чи було дано або одержано хабар.

Якщо з цією метою службова особа організувала давання чи одержання хабара, підбурювала до цього того, хто його дав чи одержав, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати ще й як співучасть у хабарництві та додатково кваліфікувати за відповід-ними частинами статей 27 і 369 чи статей 27 і 368 КК...» (п. 23).

Підбурювання можливе лише відносно і до здійснення конкрет-ного злочину. Кожне підбурювання спрямовано на конкретний об'єкт злочину. Тому не можуть визнатись підбурюванням до зло-чину заклики, домовленості, поради, які не формують у виконавця наміру вчинити посягання на конкретний об'єкт. Загальні заклики до здійснення злочину, не адресовані до конкретної особи, не є злочином, їх можна розглядати як злочинні лише у випадку, якщо згідно з КК вони містять ознаки самостійного злочину.

Суб'єктивна сторона підбурювання характеризується наявністю прямого умислу. Винний усвідомлює, що своїми діями збуджує рішучість в іншої особи вчинити злочин, активно спрямовує волю до досягнення цієї мети бажаючи його вчинення.

Мотиви і цілі підбурювача і виконавця можуть не збігатись за своїм змістом, однак це не впливає на кваліфікацію скоєного цими особами. Наприклад, якщо підбурювач на ґрунті ревнощів схиляє іншу особу до скоєння вбивства за грошову винагороду, то мотивом злочину у виконавця буде користь, і його дії повинні квалі-фікуватися як умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів (ст. 115 ч. 2 п. 6 КК). Тому і дії підбурювача будуть кваліфікува-тись за статтями 26, 27 та 115 ч. 2 п. 6 КК.

Пособник - це «особа, яка порадами, вказівками, наданням за-собів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочи-ну іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяна переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину» (ст. 27 ч. 5).

Вивчення судової практики свідчить про те, що цей вид найчас-тіше зустрічається у співучасті з розподілом ролей (співучасть у тісному значенні слова). Його діяльність, як правило, менш небез-печна порівняно з діяльністю інших співучасників. Пособник менш активний, він не керує злочинною діяльністю, не виконує об'єктивної сторони злочину, не схиляє інших до здійснення зло-чину. Пособництво може вчинятись у різних формах, що повинно відображатись у кваліфікації вчиненого, а також при вирішенні питання про індивідуалізацію відповідальності.

У законодавчому визначенні пособництва (ст. 27 ч. 5 КК) перед-бачені форми і способи здійснення цієї діяльності, які можуть бути фізичними (матеріальними) й інтелектуальними (психічни-ми). Враховуючи цю специфіку, теорія кримінального права поді-ляє пособництво на фізичне та інтелектуальне.

До фізичного пособництва відносять дії, що надають виконав-цеві можливість здійснити об'єктивну сторону злочину. Це може знайти свій прояв у наданні виконавцеві необхідних засобів для скоєння злочину (наприклад, машини для здійснення крадіжки); в усуненні перешкод (напр., залишення відкритим складу матері-альних цінностей з метою подальшого розкрадання майна) тощо.

Інтелектуальне пособництво виражається в психічному впливі пособника на свідомість і волю виконавця. Цей вплив спрямова-ний на зміцнення рішучості виконавця здійснити злочин, полег-шення його скоєння тощо. До засобів інтелектуального пособниц-тва відносять поради, вказівки, а також заздалегідь дану обіцянку приховати злочинця, знаряддя і засоби здійснення злочину, сліди злочину і предмети, здобуті злочинним шляхом, а також обіцянку придбати або збути такі предмети.

Сприяння виконавцеві порадами і вказівками полягає в роз'яс-ненні, поясненні більш відповідних способів здійснення злочину та інших обставин, які сприяють досягненню злочинних намірів. Ці поради і вказівки повинні підтримувати рішучість у виконавця здійснити злочин. Від підбурювача пособник відрізняється тим, що він не збуджує рішучість здійснити злочин, а лише підтримує цю рішучість. Пособник своїми порадами, вказівками полегшує, прискорює виконання злочинного наміру.

До інтелектуального пособництва належить і заздалегідь обіця-не приховування. Обіцянка приховати злочин, не повідомляти про нього правоохоронним органам (недонесення про достовірно ві-домий вчинений або підготовлюваний злочин) або не перешко-джати його здійсненню (заздалегідь обіцяне потурання) зміцнює рішучість виконавця до дії. У цьому виявляється суспільна небез-пека інтелектуального пособництва. Якщо з будь-яких причин ви-конавець не зміг реалізувати своїх намірів, це ніяк не впливає на питання про притягнення до відповідальності за інтелектуальне пособництво.

Приховування, недонесення і потурання, які не були заздалегідь обіцяні, а отже, і не могли сприяти зміцненню рішучості виконав-ця до дії, розглядаються не як співучасть у злочині, а як причет-ність до злочину.

Відповідно до ст. 27 частин 6 і 7 КК «не є співучастю не обіця-не заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шля-хом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випад-ках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину непо-відомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчиню-ваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідально-сті