Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1) ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості такого об'єднання; 2) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; 3) можливістю визнання нею об'єд-нання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи коорди-нації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціо-нування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Останній аспект свідчить про більш широке функціональне призначення злочинної організації, яка, на відміну від організова-ної групи, може створюватися не лише для вчинення злочинів її учасниками, а й для здійснення злочинної діяльності керівного (координуючого) та забезпечувального характеру. Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатися з від-повідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох ор-ганізованих груп (бути об'єднанням таких груп). У свою чергу, такі структурні частини можуть виступати як групи (за поперед-ньою змовою чи організовані), чи окремі особи, діяльність яких полягає у вчиненні злочинів, так і групи чи окремі особи, які здій-снюють керівництво чи координацію злочинної діяльності, чи за-безпечують функціонування відповідних структур самої злочинної організації або інших злочинних груп.

Ієрархічність злочинної організації передбачає відповідну сис-темно-структурну побудову об'єднання, яка включає наявність зага-льного керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість ря-дових членів об'єднання його керівникові (ам) (у т. ч. керівникам структурних частин), вертикальні зв'язки між вищими та нижніми структурами об'єднання, загальновизнані правила поведінки і забез-печення їх дотримання учасниками злочинної організації.

Спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об'єднання, діяльність якого має за мету вчинення учасни-ками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів. Об'єд-нання, члени якого зорганізувалися з метою вчинення злочинів неве-ликої або середньої тяжкості, не може бути визнано злочинною орга-нізацією, навіть за умови, якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим. За наявності для того інших підстав воно може роз-глядатися як організована група. Водночас, спрямованість на вчи-нення членами об'єднання, поряд з тяжкими (особливо тяжкими), також злочинів середньої (невеликої) тяжкості, не створює підстав для невизнання такого об'єднання злочинною організацією.

Визнання об'єднання злочинною організацією за ознакою керів-ництва чи координації злочинної діяльності інших осіб перед-бачає спільну діяльність учасників такого об'єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину (злочинів) іншими особами, керуванні його (їх) підготовкою та вчиненням. При цьому закон (ч. 4 ст. 28 КК) не передбачає, що така злочинна діяльність обов'язково повинна полягати у вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів. За цією ознакою злочин мо-же бути визнаний як вчинений злочинною організацією й у разі, коли дії винної особи (осіб) полягали у керівництві чи координації вчинення іншими особами (не учасниками злочинної організації) злочинів тільки невеликої або середньої тяжкості.

Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так й інших злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об'єднань і здійснення ними злочинної діяльнос-ті. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, прихову-ванні її, контррозвідувальному, розвідувальному, правовому, медич-ному, побутовому, інформаційному забезпеченні, забезпеченні осо-бистої охорони організаторів та керівників злочинної організації чи інших злочинних груп, легалізації доходів, отриманих зазначеними об'єднаннями злочинним шляхом, забезпеченні їх прикриття від соціального контролю, у т. ч. від притягнення учасників таких об'єднань до кримінальної відповідальності тощо.

3. Спеціальні питання відповідальності за співучасть

Крім розглянутих загальних питань виникають так звані спеці-альні питання відповідальності за співучасть.

1. Співучасть у злочинах із спеціальним суб'єктом.

2. Провокація злочину.

3. Ексцес виконавця.

4. Безнаслідкова співучасть.

5. Невдале підбурювання або пособництво.

6. Добровільна відмова співучасників.

1. Співучасть у злочинах із спеціальним суб'єктом. Насампе-ред, зазначимо, що згідно з ч. 2 ст. 18 КК спеціальний суб'єкт зло-чину має місце там, де злочин може вчинити лише певна особа. Та-ким чином, спеціальний суб'єкт - цс суб'єкт злочину, який крім загальних ознак (осудності й віку) наділений ще і додатковими озна-ками, що і визначають його відповідальність за відповідною статтею КК (наприклад, службова особа, військовослужбовець тощо). Харак-терною ознакою злочину із спеціальним суб'єктом є те, що їх можуть
вчинити лише особи, наділені ознаками спеціального суб'єкта. Ви-никає питання, чи можлива співучасть у таких злочинах осіб, які не
мають ознак спеціального суб'єкта? Чи можуть ці особи відповідати за ті злочини, суб'єкт вчинення яких є спеціальним?

У статтях КК про співучасть немає прямої заборони позитивно вирішувати це питання. У КК не говориться, що співучасть у злочи-нах зі спеціальним суб'єктом неможлива. Більше того, цс питання прямо вирішене стосовно злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини). Так, у ч. 3 ст. 401 вказується, що співучасть у військових злочинах осіб, не згаданих у цій статті (тобто не військовослужбовців), тягне за собою відпо-відальність за відповідними статтями цього розділу, тобто розділу Особливої частини КК про військові злочини (розділ XIX Особли-вої частини КК).

Очевидно, що й в інших злочинах із спеціальним суб'єктом, осо-би, які не є спеціальними суб'єктами, можуть виступати як співучас-ники злочину. Інакше кажучи, виконавцем цих злочинів може