Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку казусу, який виключає кримінальну відповідальність за скоєння особою діяння. Про казус може йтися тоді, коли діяння особи привели до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачати, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачати наслідки, що настали, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо, кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається.

7.4. Складна форма вини.

1. При визначенні в законі умислу і необережності вказується на психічне відношення винного до діяння і суспільно небезпечних наслідків.

При скоєнні діянь, описаних у законі у вигляді матеріальних складів злочинів, найчастіше суб’єктивна сторона злочину характеризується єдиною формою вини і щодо діянь, і щодо наслідків, що настали. Але закон не виключає того, що відношення особи до злочинного діяння може виражатися в одній формі вини, а до наслідків - в іншій. Деякі склади злочинів сформульовані так, що особа скоює діяння навмисно, а до наслідків, які настануть, ставиться необережно. Це ї є склади злочинів зі складною (змішаною) формою вини.

Винне відношення особи до завдання тяжкого тілесного ушкодження виражається у формі умислу, а до настання смерті потерпілого - тільки у формі необережності. Особа навмисно завдає тяжке ушкодження, при цьому вона передбачає можливість настання смерті, але легковажно розраховує її відвернути, або не передбачає можливість настання смерті, але за обставинами справи повинна і могла це передбачити.

7.5. Мотив і ціль (мета) скоєння злочину.

Як зазначалося, за своїм психологічним змістом вина включає інтелектуальний і вольовий моменти. Різне співвідношення цих моментів при скоєнні злочинного діяння дає підставу розрізняти намір і його види, необережність, і її види.

Діяльність людини завжди пов’язана з певним емоційним ставленням до своїх вчинків. Це емоційне ставлення виражається у формі почуття задоволення, радості, гніву, страху, злості, помсти і т.п. Емоційну сторону треба враховувати і при розгляді суспільно небезпечних діянь.
Емоційні моменти самі по собі не є складовими частинами тієї чи іншої вини, але вони інколи можуть на неї впливати. Чітке з’ясування, під впливом яких почуттєвих мотивів особа скоїла той чи інший злочин, допомагає глибше зрозуміти характер і зміст вини особи у конкретному злочині.

Мотив злочину - це те внутрішнє спонукання, в силу якого скоюється злочин. Мотив - це джерело дії, поведінки в цілому. У цій якості мотив завжди передує скоєнню діяння, він зумовлений певними обставинами і суб’єктивними якостями особи і відіграє неабияку роль при характеристиці та оцінці особи, що скоїла злочин, її психічного стану в момент скоєння злочину. Мотив злочину характеризує не тільки особу, а й ступінь суспільної небезпеки скоєного діяння.

Мотив введений до складу деяких злочинів як необхідний елемент самого складу злочину, чи як пом’якшуюча або обтяжуюча обставина. Мотив є необхідним елементом суб’єктивної сторони складу злочину в тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону як ознака даного злочину.

Коли мотив передбачений законом як обов’язкова ознака конкретного злочину, то це означає, що вказані в ньому діяння визначаються злочинними тільки в тому разі, коли вони скоєні саме з цих мотивів, а не з якихось інших. Якщо ж мотив не є обов’язковою ознакою злочину, то він не впливає на кваліфікацію.

При розслідуванні і розгляді справи в суді необхідно ретельно з’ясовувати, з яких мотивів скоєно злочин. Згідно КПК, мотив скоєння злочину є однією з обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі.

Мета, або ціль, злочину - це те, до чого прагне особа, яка скоює злочин. Мета близько стикається з мотивом але це не рівнозначні поняття.

Встановлення мотиву та мети злочину має принципово важливе практичне значення. При розслідуванні злочину, розгляді кримінальної справи в суді необхідно ретельно з’ясовувати мотиви, мету скоєння злочину. Згідно зі ст.64 КПК України, мотив злочину є обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальній справі.

7.6. Помилка і її вплив на кримінальну відповідальність.

У деяких випадках особа в силу певних обставин неправильно оцінює свою поведінку, скоєне нею злочинне діяння, шкідливі наслідки.

У кримінальному праві помилкою вважається неправильне уявлення особи про юридичні чи фактичні властивості скоєного нею діяння та його наслідки.

Помилкове уявлення особи може в деяких випадках за певних умов впливати на форму вини, а тим самим і на вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, яка допустила помилку. Розрізняють юридичну і фактичну помилку.

Юридична помилка - це неправильне уявлення особи про юридичні властивості і правові наслідки діяння, яке вона скоює. Юридична помилка особи полягає у помилковому уявленні про те, злочинні чи незлочинні скоєні нею діяння, а також відносно характеру покарання, яке призначається за скоєний злочин.

Юридична помилка може також заключатися в помилковому уявленні особи про правомірність скоєного діяння, в той час як насправді воно визначається злочинним.

Фактична помилка - це помилкове уявлення особи про фактичний характер чи фактичні наслідки своїх дій. Таке помилкове уявлення може стосуватися до об’єкта посягання, коли особа направляє свої дії проти одного об’єкта, помилково маючи його за інший.

Для кримінальної відповідальності немає значення помилка в предметі. Якщо злочинець хотів викрасти майно свого сусіда, а вкрав майно, яке належить сусідовому родичеві, то це не має значення для кваліфікації. В обох випадках йдеться про крадіжку