Складні - склади злочинів, які передбачають подвійність одно-го з його елементів: дві або більше дій; дві форми вини та ін. (напр., ст. 263 КК України).

3. Кваліфікація злочинів

Загальне поняття злочину, яке дане у ст. 7 КК, покликано показати соціально-політичну суть будь-якого суспільно не-безпечного діяння як злочину. Тому кожний злочин містить чотири ознаки, а саме: суспільна небезпека, протиправність, винність і караність.

Коли ми говоримо про поняття „склад злочину”, маємо на увазі не будь-який злочин, а конкретно скоєний: це - конк-ретна крадіжка, конкретне зґвалтування, конкретне вбивство і т. ін.

Для кваліфікації конкретно скоєного злочину поняття „злочин” нам недостатньо, щоб діяння кваліфікувати за пев-ною статтею Особливої частини Кримінального кодексу. Для такої кваліфікації потрібно, крім наявності загальних ознак (суспільна небезпека, протиправність, винність та караність), тобто наявності загального складу злочину, дати детальний аналіз конкретного складу злочину.

Таким чином, склад злочину розкриває юридичний зміст злочину. Він дає змогу правильно кваліфікувати конкретне діяння, скоєне конкретною особою, за конкретною статтею Особливої частини КК.

Кваліфікація злочину - це встановлення відповідності ознак конкретного скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченим кримінальним законом.

Необхідними умовами правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення всіх фактичних обставин скоєного суспільно-небезпечного діяння та глибоке знання чинного кримінального законодавства. Кваліфікація злочину дає змогу точно застосувати закон.

Перший етап кваліфікації - встановлення наявності за-гального складу в діях винної особи. З'ясування цього питан-ня дає змогу зробити висновок, що дії особи є злочином і мо-жуть бути визнані підставою для кримінальної відповідальності.

Після встановлення в діянні винної особи загального скла-ду з'ясовують, ознаки якого конкретного складу злочину є в даному випадку. На підставі встановлення відповідності ознак скоєного діяння ознакам злочину, описаного в конкретній правовій нормі, застосовується закон. Тобто можна сказати, що при кваліфікації злочинів відбувається практичне застосу-вання законів. Хто ж здійснює кваліфікацію злочинів? Це особи, які про-водять попереднє слідство, дізнання (слідчий, дізнавач, проку-рор), а остаточно застосовує кваліфікацію суд. Тільки за ви-роком суду, який вступив в законну силу, кваліфікація діянь винного є остаточною. Кваліфікація злочину закріплюється в процесуальних до-кументах, таких як постанова про пред'явлення звинувачення, обвинувачувальному висновку і судовому вироку.

Правильна кваліфікація скоєного має істотне значення для винесення судом справедливого і законного вироку. Вона є ос-новою для чіткого дотримання законів у боротьбі зі зло-чинністю.

4. Об’єкт злочину

4.1. Поняття та значення об'єкта злочину

Об'єкт злочину - це те, проти чого він спрямований і чому може заподіяти або спричиняє шкоду.

Це своєрідна „мішень”, яку „вражає” злочинне діяння. Наприклад, об'єктом вбивства є життя людини, об'єктом хуліганства - громадський порядок.

У теорії кримінального права України протягом останніх десятиріч переважала точка зору, що об'єктом злочину є суспільні відносини. Але ця концепція не цілком відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей. Основним її недоліком є певне перебільшення значення категорії „публічного” стосовно до категорії „приватного” у сфері соціального життя. Людина з її потребами, інте-ресами, правами відійшла на другий план.

Відповідно до такого підходу визначена й ієрархія об'єктів злочинів у Кримінальному кодексі України 1960 р.

Так, перша глава Особливої частини цього Кодексу пе-редбачає відповідальність за злочини проти держави, дру-га - за злочини проти державної або колективної влас-ності, і лише третя глава - за злочини проти особи.

Недооцінка значення людини в соціальному житті, її особистості зумовлювала і те, що навіть саме поняття „людина” підмінялося знеособленим поняттям „особа як сукупність суспільних відносин”.

Конституцією України 1996 р. закладено кардинально нові ціннісні орієнтації. Статтею 3 Конституції визнано найвищою соціальною цінністю людину, а її права, свободи та їх гарантії, відповідно до вимог цієї ж статті, мають визначати зміст і спрямування діяльності держави.

Такий принцип має бути закладений і в галузевому законодавстві, в тому числі кримінальному.

Крім того, визначення об'єкта як сукупності суспільних відносин надто загальне і розпливчасте. Такі відносини можуть виступати як об'єкт злочинності в цілому. Об'єкт як елемент складу злочину вужчий і конкретніший.

Злочинне діяння найчастіше посягає не на всі, а лише на окремі елементи суспільних відносин. Щодо структури суспільних відносин єдиної думки вчені не дійшли. Так, одна група науковців вважає, що структурну основу суспільних відносин складають три елементи: суб'єкти, їх взаємодія і предмет. На думку інших дослідників цієї про-блеми, суспільні відносини включають чотири ланки: 1) суб'єкти; 2) їх дії або стан по відношенню один до одного; 3) інтереси суб'єктів; 4) матеріальне втілення по-треб та інтересів суб'єктів у вигляді предметів. Такий підхід до вирішення цього питання більш вдалий, оскільки повніше і специфічніше визначає структуру суспільних від-носин. Конкретний зміст і значення елементів суспільних відносин може бути різноманітним. Далеко не всі з них можна визнати об'єктом злочинного посягання. Як компо-ненти об'єкта злочину можуть виступати або суб'єкти та їх інтереси, або їх дії, або певне поєднання інших струк-турних частин суспільних відносин, якщо вони являють собою важливу цінність. Наприклад, об'єктом злочину, пе-редбаченого ч. 1 ст. 263 КК, є встановлений у державі порядок поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами, що становить частину суспільних відносин, які забезпечують громадську безпеку. Визначен-ня об'єкта цього злочину відображає певний стан суспіль-них відносин, але не містить інформації про суб'єкти від-носин, їх інтереси тощо.

З іншого боку, суспільні відносини не є універсальною характеристикою об'єкта злочину. Цим поняттям не мо-жуть охоплюватись особисті блага людини (життя, здо-ров'я, фізична недоторканність).

Право фізичного існування