- значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.

Особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відпові-дає за злочини, за які встановлюється відповідальність з шістнадцяти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У цих випадках особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років може нести відповідальність тільки коли в його конкретних діях містять-ся ознаки іншого злочину, за яке законом встановлена відповідаль-ність з чотирнадцяти років.

У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчинені повнолітніми особами, тобто особами, які досягай вісімнадцятирічного віку, бо за характером цих злочинів їх фактич-но не можуть вчинити неповнолітні. До таких злочинів слід віднес-ти, наприклад, ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304).

Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осуд-на особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної від-повідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Поряд з поняттям загального суб'єкта КК передбачає і понят-тя спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний су-б'єкт - це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для су-б'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як до-даткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, слу-жбове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та інші.

У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазна-чені в законі. Так, у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364-370, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки служ-бовими особами. Більше того, у примітці 1 до ст. 364 дається зако-нодавче поняття службової особи. А в статті 375 зазначається, що спеціальними суб'єктами цього злочину є судді, винні в постанові завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови.

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину.

6.2. Поняття неосудності та її критерії

Поняття неосудності є похідним від поняття осудності, бо воно виступає як його антипод. Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за скоєне суспільно небезпечне діяння, оскільки вона не є суб'єктом злочину.

У частині 2 ст. 19 дається законодавче визначення поняття неосуд-ності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, „не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслі-док хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психіч-ної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки”.

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосуд-ність, називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності. Поєднавши в цій формулі медичні та юри-дичні ознаки, законодавець у такий спосіб увів поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при ви-рішенні питання про неосудність конкретної особи.

Відповідно до ст. 19 неосудність (як, до речі, і осудність) визна-чається тільки щодо часу вчинення особою суспільно небезпечного діяння і тільки у зв'язку з ним. Неприпустимо за межами такого ді-яння порушувати питання про неосудність або осудність особи.

Як уже зазначалося, у КК поняття неосудності трактується за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 зазначені чотири види психічних захворювань: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної діяль-ності; в) недоумство; г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічна психічна хвороба - досить поширений вид захворю-вання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілеп-сія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний пси-хоз та ін.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді напа-дів. Це захворювання раптово виникає (часто як наслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово минає. До та-ких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алко-гольні психози, біла гарячка та ін.

Недоумство (олігофренія) - найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом пору-шення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумово-го недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (най-легша форма). Таким чином, ці захворювання різняться між собою різною тяжкістю вираження хвороби.

Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хвороб-ливі розлади психіки, що їх не охоплюють раніше названі три види психічних захворювань. До них належать важкі форми психостенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми пси-хопатичними порушеннями вони можуть бути прирівняні до них.

Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння ус-відомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслі-док наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного.

У частині 2 ст. 19 юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа не могла усвідомлю-вати свої дії (бездіяльність); 2)