У разі сполучення матеріальних і нематеріальних збитків шкоду може бути визнано істотною навіть тоді, коли сума мате-ріальних збитків сама по собі не перевищує ста неоподаткову-ваних мінімумів доходів громадян.

Тяжкі наслідки, спричинення яких передбачено у частинах 2 статей 364, 366, 367 та ч. 3 ст. 365 КК, також можуть полягати у заподіянні як матеріальної, так і нематеріальної шкоди. Якщо вони виявляються в заподіянні матеріальної шкоди (прямих реальних збитків чи упущеної вигоди), то згідно з п. 4 примітки до ст. 364 КК сума таких збитків повинна у двісті п'ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими судова практика визнає й такі наслідки, як створення аварійної ситуації, що призвела до загибелі людей, тривалої зупинки транспорту чи виробничих процесів; дезор-ганізацію діяльності органів влади чи місцевого самоврядуван-ня; розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство; зрив виконання важливих державних замовлень; заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині; приховування тяжких чи особливо тяжких злочинів тощо.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони службових зло-чинів із матеріальним складом є причинний зв'язок між порушенням особою службових обов'язків та наслідками, що наста-ли через це порушення.

Із суб'єктивної сторони службові злочини можуть вчинюва-тися як умисно, так і через необережність. Злочини з формаль-ним складом (ч. 1 ст. 366, статті 368-370 КК) вчинюються лише з прямим умислом. У злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367, ч. 2 ст. 366 КК) вина визначається психічним став-ленням винного до самого діяння і до його наслідків. У трьох із них (статті 364, 365, 366 КК) діяння може бути тільки умисним. При вчиненні недбалості (ст. 366 КК) діяння може бути як умис-ним, так і необережним. Психічне ставлення службової особи до наслідків вчиненого нею діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.

Суб'єкт усіх службових злочинів (за винятком давання ха-бара) - спеціальний - тільки службова особа. До службових згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК належать особи, які постійно або тимчасово: 1) здійснюють функції представників влади; 2) обіймають на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків; 3) обіймають посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських обо-в'язків; 4) виконують зазначені обов'язки за спеціальним по-вноваженням.

Представниками влади є, передусім, працівники держав-них органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обо-в'язкові для виконання фізичними та юридичними особами неза-лежно від їх підлеглості або відомчої належності. Отже, пред-ставник влади - це працівник, який, як правило, перебуває на службі в державних органах, діє від їх імені (за їх дорученням) і у межах своєї компетенції здійснює функції цих органів. Така особа наділяється владними повноваженнями, згідно з якими має право пред'являти вимоги і приймати рішення, обов'язкові до виконання юридичними і фізичними особами, незалежно від їх підвідомчості та підлеглості, а іноді - застосувати примусові заходи для забезпечення виконання цих вимог і притягнення до відповідальності осіб, які ухиляються від їх виконання. До них, зокрема, належать, народні депутати України, депутати місце-вих рад, керівники державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори та контролери тощо.

Під організаційно-розпорядчими обов'язками розуміють функції зі здійснення керівництва галуззю промисловості, тру-довим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи органі-заціях. Такі функції здійснюють, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, ко-лективних чи приватних підприємств, установ і організацій,
громадських об'єднань, їх заступники, керівники структурних підрозділів, особи, які керують ділянками робіт тощо.

Адміністративно-господарські обов'язки охоплюють функції з управління або розпорядження державним, колектив-ним чи приватним майном, що полягають у встановленні по-рядку його збереження, переробки, реалізації, забезпеченні кон-тролю за цими операціями тощо. Такі повноваження

у тому чи іншому обсязі мають начальники планово-господарських, по-стачальницьких, фінансових відділів та служб, завідувачі складів, магазинів, майстерень, ательє, керівники відділів підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо.

Особа визнається службовою не тільки тоді, коли здійснює відповідні функції постійно, а й тоді, коли виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням, проте лише за умови, якщо ці функції покладено на неї уповноваженим органом (службо-вою особою) та у встановленому законом порядку. Для визнан-ня особи службовою не має значення, чи обіймає вона відповідну посаду за призначенням або на підставі виборів; одержує за
виконання службових обов'язків винагороду чи здійснює їх на громадських засадах. Однак не є службовими особами ті праці-вники, які виконують суто професійні (лікар, педагог, адвокат тощо), виробничі (водій, провідник вагону тощо) або технічні (друкарка, вантажник, сторож тощо) функції. Проте, якщо за-
значені працівники поряд із такими функціями виконують і організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки й у зв'язку з їх здійсненням вчинюють злочин, то, як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про су-дову практику в справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р.,