Завідомо неправдиве повідомлення може бути зроблено усно (у тих випадках, як-що це не зроблено по телефону, особа попереджається про відповідальність за ст. 383 КК згідно зі ст.95 КПК) або письмово, вручене безпосередньо або відправлене поштою. Воно може містити вказівку на особу повідомлювача, бути написане від імені іншої особи або бути анонімним.

Злочин вважається закінченим з моменту надходження неправдивого повідом-лення у суд чи правоохоронний орган, незалежно від подальшого порушення кримі-нальної справи і прийнятих по ній рішень.

Суб'єктом злочину є приватна особа, яка досягла 16 років. Це стосується і осо-би, яка по справі приватного обвинувачення завідомо неправдиво подала заяву, що вона є потерпілою від злочину. Службова особа, якщо вона вчинила завідомо непра-вдиве повідомлення про вчинення злочину, використовуючи своє службове станови-ще, може нести відповідальність за ст. 364.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усві-домлює неправдивий характер відомостей, що надходять від неї (в законі це підкреслено словом "завідомо"), і бажає, щоб вони стали приводом для порушення криміна-льної справи. Складу злочину не буде, якщо особа, яка повідомила про вчинення зло-чину, сумлінно помиляється відносно його наявності чи особи, яка його вчинила, ма-ючи на меті допомогти правосуддю у розкритті злочину і викритті злочинця.

Кваліфікуючими ознаками злочину є передбачені ч.1 ст. 383 дії, поєднані: а) з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині;
б) із штучним створенням доказів обвинувачення (підкидання потерпілому предметів, які можуть бути прийняті органами розслідування за речові докази його вини, вигото-влення або фальсифікація речових та письмових доказів, підготовка лжесвідків то-що), а також в) вчинені з корисливих мотивів (отримання від заінтересованих осіб ма-теріальної винагороди, зайняття житлової площі або посади, які можуть звільнитись в разі засудження потерпілого, тощо).

Завідомо неправдиве повідомлення відрізняється від наклепу як цивільного пра-вопорушення за такими ознаками: а) об'єктом першого є нормальна діяльність суду, органів дізнання, слідства, прокуратури, другого - честь і гідність особи; б) повідомлення може бути спрямоване тільки до вказаних органів, наклеп - до будь-яких службових і приватних осіб; в) повідомлення має містити вказівку на вчинення злочину, наклеп може торкатися будь-яких вигаданих фактів, що безпідставно ганьб-лять особу; г) повідомлення не обов'язково містить вказівку на конкретну особу, на-клеп завжди передбачає таку вказівку; ґ) мета повідомлення - порушення криміналь-ної справи, наклепу - безпідставно зганьбити іншу особу.

Завідомо неправдиве показання (ст. 384)

Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо
неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудово-
го слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимча-совою спеціальною комісісю Верховної Ради України або в суді, а також
завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких са-мих випадках.

Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяж-кому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи за-хисту, а також вчинені з корисливих мотивів (витяг).

Як в кримінальному, так і в цивільному процесі джерелами доказів є показання свідка (в кримінальному процесі - також і потерпілого) та висновок експерта. Пока-зання - це повідомлення будь-яких відомостей, які підлягають встановленню по спра-ві для її вирішення у відповідності з законом.

Перед початком допиту потерпілий попереджується про відповідальність за даван-ня завідомо неправдивих показань (ч.2 ст.171 КПК), свідок - за відмову давання та за давання завідомо неправдивих показань (ст. 167 КПК, ст.182 ЦПК), експерт - за від-мову від виконання покладених на нього обов'язків та за давання завідомо неправди-вого висновку (ст. 196 КПК, ст.58 ЦПК), перекладач - за відмову виконати обов'язки перекладача та за завідомо неправдивий переклад (ст. 128 КПК, ст.167 ЦПК).

Порушення вказаних обов'язків може призвести до судової помилки, неправосуд-ного рішення по справі.

Ст. 384 передбачає відповідальність також за завідомо неправдиві показання свідка чи потерпілого, неправдивий висновок експерта, завідомо неправдивий пере-клад, зроблений перекладачем, під час проведення розслідування тимчасовою слід-чою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань, а для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менше як третина від конституційного складу Верховної Ради України. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду (ч.ч. 3-5 ст.89).

Прибуття на засідання вказаних комісій за їх викликом, надання документів, висно-вків і здійснення перекладів є обов'язковим для службових осіб і громадян.

Об'єктом злочину є діяльність суду, органів, які сприяють йому у здійсненні правосуддя (прокуратура, слідство, орган дізнання), а також вказаних комісій Верхов-ної Ради України, додатковим об'єктом можуть виступати охоронювані законом права і інтереси фізичних і юридичних осіб.

Об'єктивна сторона злочину виражається в одній з таких дій: а) давання завідомо неправдивих показань потерпілим у кримінальному процесі; б) давання завідомо неправдивих показань свідком; в) подання завідомо неправдивого висновку експе-ртом; г) здійснення завідомо неправдивого перекладу перекладачем. Останні три ді-яння можливі як в кримінальному, так і в цивільному процесі.

Всі чотири діяння можливі в ході проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України.

Адміністративний процес не передбачає відповідальності вказаних осіб за перелі-чені дії (ст.ст.269, 272, 273,