За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно не-безпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел поділяється на визначений та невизначений.

Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уяв-ляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний перед-бачає настання одного злочинного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків). Так, при заподіянні про-никаючого поранення черевної порожнини потерпілому винний однаковою мірою передбачає й бажає настання смерті або заподі-яння тяжкого тілесного ушкодження.

При невизначеному умислі злочинні наслідки хоча й передба-чаються винним, але не є конкретизованими. Це може мати місце при посяганні на життя й здоров'я потерпілого такими знаряддями й засобами, застосування яких може привести до різних наслідків. Наприклад, при нанесенні ударів потерпілому палицею або ногами по голові винний може спричинити різні наслідки - від смерті до легкого тілесного ушкодження. Відповідальність у таких випадках настає за шкоду, яка фактично заподіяна.

4. Необережність та її види

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Переважна більшість складів необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Закон (ч. 1 ст. 25 КК) передбачає два види необережності: 1) злочинну самовпевненість та 2) злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа пе-редбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Злочинна самовпевненість включає в себе ознаки, які віднесені до інтелектуального та вольового моментів.

Ознака інтелектуального моменту (інтелектуальна ознака) полягає у передбаченні особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності).

За законодавчим формулюванням злочинної самовпевненості, її інтелектуальна ознака зближується з ознакою інтелектуального моменту умислу. Як умисел, так і злочинна самовпевненість передбачають настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Але передбачення суспільно небезпечних наслідків при зло-чинній самовпевненості має свої відмінності від передбачення при умислі. Якщо при умислі передбачається як можливість, так і не-минучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при зло-чинній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передба-чення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків ви-ключає розрахунок на їх відвернення. Тому не випадково, що у законодавчому формулюванні прямого й непрямого умислу мова йде про передбачення суспільно небезпечних наслідків (частини 2 та 3 ст. 24 КК), а при визначенні злочинної самовпевненості в за-коні вказується на передбачення лише можливості настання су-спільно небезпечних наслідків (ч. 2 ст. 25 КК).

Другою особливістю передбачення при злочинній самовпевне-ності є те, що наслідки при цьому виді необережної форми вини передбачаються лише в абстрактній, загальній формі.

При злочинній самовпевненості винний передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі призводять до суспільно небез-печних наслідків, проте вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному конкретному випадку спричинити таких наслід-ків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює реального розвитку причинового зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити при більшій концентрації й мобілізації своїх психічних можливостей.

На відміну від визначення умислу, при визначенні злочинної самовпевненості закон не містить характеристики психічного став-лення особи до вчиненого нею діяння (дії або бездіяльності). З цього питання в теорії кримінального права є різні точки зору. Одні автори вважають, що при злочинній самовпевненості особа усвідомлює суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності. Інші вважають, що ознакою самовпевненості є не позитивне усвідомлення суспільної небезпеки, а обов'язок і можливість такого усві-домлення. Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як су-спільно небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй сві-домості) обставинами, котрі здатні, на її думку, запобігти можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Остання точка зору видається нам більш обгрунтованою.

Вольова ознака полягає у легковажному розрахунку на відвер-нення суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездія-льності). У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямо-го й непрямого умислу. При цьому особа розраховує на цілком ре-альні обставини, котрі за своїми властивостями мають здатність відвернути настання наслідків.

Обставини, на які розраховує суб'єкт, можуть бути різного ха-рактеру. Вони можуть стосуватися особи і діяльності самого вин-ного (наприклад, розрахунок на свій досвід, знання тощо), а також стосуватися діяльності інших осіб, сил природи, впливу обстанов-ки, за якої вчинюються ті чи інші діяння, фізичних або хімічних законів тощо. Але за конкретних обставин ці чинники або не ді-ють, або неспроможні змінити хід подій. Вина особи й полягає у тому, що її розрахунок виявився неправильним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при злочинній самовпевненості недооцінює шкідли-вості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Другою різновидністю необережної форми вини є злочинна недбалість. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних нас-лідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалості, не вка-зує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що при-звело до настання суспільно небезпечних