Таким чином, інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю у особи усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваного нею діяння (дії або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небез-печних наслідків. Тому сутність вини у цьому випадку полягає не в інтелектуальній ознаці, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримі-нально-правову оцінку.

Законодавче визначення вольової ознаки злочинної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була») і суб'єктивним («могла їх передбачити» - мається на увазі передба-чити настання шкідливих наслідків).

Об'єктивний критерій злочинної недбалості - це обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільно не-безпечних наслідків своїх дій, які потребують дотримання заходів обережності. Це можуть бути як елементарні заходи, які виникають у процесі безпосереднього спілкування людей, так і складні, напри-клад, вимоги безпеки при здійсненні професійної діяльності. Обов'язок бути уважним і обачливим при здійсненні певних дій на особу покладають: закон, службове становище, фах, родинні сто-сунки, правила суспільного співжиття тощо. Об'єктивним цей кри-терій називають тому, що він однаковий для всіх і не залежить від особливостей суб'єкта.

У деяких західноєвропейських юридичних школах такий крите-рій вдало називають критерієм «середньої людини». Мається на увазі те, що у конкретної особи наявність можливостей передбачен-ня настання шкідливих наслідків свого діяння визнається тоді, коли за даних обставин ці наслідки змогла б передбачити «середня роз-судлива людина», або, якщо це стосується сфери спеціальних знань,- «середній спеціаліст», який володіє звичною для даної про-фесії кваліфікацією («середній лікар», «середній інженер» тощо).

Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість на-стання суспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність у її діянні злочинної недбалості.

Проте, встановлення одного лише об'єктивного критерію ще не перетворює відповідне психічне ставлення у злочинну недбалість. Для цього вимагається обов'язкове встановлення ще й суб'єктив-ного критерію. Вирішальне значення тут має встановлення, фак-тичної можливості особи передбачити вказані у законі наслідки. Ця можливість пов'язується вже з індивідуальними властивостями конкретної особи. Мається на увазі, що особа з її індивідуальними здібностями, розвитком, кваліфікацією та особливостями обста-вин, за яких було вчинене суспільно небезпечне діяння, могла пе-редбачити настання шкідливих наслідків.

Оскільки у законі об'єктивний і суб'єктивний критерії поєдна-ні сполучником «і», то лише їх сукупність утворює злочинну не-дбалість.

Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випа-док («казус»), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання злочинних наслідків.

Таким чином, на відміну від злочинної недбалості, при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх пе-редбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

5. Злочини з двома (складна) формами вини

В абсолютній більшості випадків вчинений злочин характери-зується однією формою вини. Однак існують ситуації, коли вчине-ний умисний злочин спричинює наслідки, які не входили в обсяг умислу і характеризуються необережним ставленням винного до їх, настання. Це має місце в тих випадках, коли виникає необхід-ність посилити відповідальність за умисні злочини, що спричиня-ють шкідливі наслідки, яким надається кваліфікуюче значення.

У теорії кримінального права такі злочини визначають, як злочи-ни зі «змішаною», «подвійною», «складною» формою вини. О.І.Рарог, категорично заперечуючи такі визначення, вказує, що «подобные термины являются неточними, так как никакой третьей формы вины в таких преступлениях нет, а умысел и неосторожность между собой не смешиваются, они существуют самостоятельно, хотя и в одном преступлении». І з цією позицією слід повністю погодитись.

Дві форми вини законодавчо закріплені лише в злочинах з ква-ліфікуючими або особливо кваліфікуючими обставинами. Класич-ним прикладом може бути норма ст. 121 ч. 2 КК «Умисне тяжке тілесне ушкодження» - «2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчи-нене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого». Якщо спричинення тяжко-го тілесного ушкодження охоплюється умислом винного, то на-стання наслідків у вигляді смерті потерпілого не бажалось і не до-пускалось винним, тобто визначається як необережність. Така конструкція притаманна нормам ст. 271 ч. 2 «Порушення вимог законодавства про охорону праці», ст. 272 ч. 2 «Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою», ст. 273 ч. 2 «Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах», ст. 274 ч. 2 «По-рушення правил ядерної або радіаційної безпеки», ст. 275 ч. 2 «Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і спо-руд» та інших норм КК України.

Злочини з двома формами вини фактично є симбіозом двох са-мостійних злочинів, наприклад, для ст. 121 ч. 2 КК - умисне спри-чинення тяжкого тілесного ушкодження, яке охоплюється озна-ками норми ч. 1 цієї статті та злочину, передбаченого ст. 119 ч. 1 КК - «Вбивство через необережність». Таке поєднання суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності злочину і фактично утворює правове явище, яке якісно відрізняється від тих, що перед-бачені окремо кожною з зазначених норм КК.

У більшості злочинів, які вчиняються з двома формами вини, шкода заподіюється різним безпосереднім об'єктам посягання. Скажімо, у наведеному прикладі, об'єктами злочину виступають, з одного боку, здоров'я, а з іншого, - життя особи, у злочині, перед-баченому нормою ст. 271 ч. 2 КК - відносини в галузі охорони