У злочинах з двома формами вини перший (первинний) завжди вчиняється умисно, а другий (вторинний) - необережно.

6. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину

Кожний злочин є наслідком відповідних процесів, які відбува-ються у психіці особи. Він обумовлений системою ціннісних координатів, яка сформувалася в людини за роки її життя.

Слід зазначити, що вся людська поведінка зумовлюється саме цією системою - нічого в житті людини не відбувається поза нею. Спроби характеризувати поведінку особи, як немотивовану, є про-сто констатацією того, що досліднику не вдалось виявити справж-ні мотиви поведінки та цілі, які вона переслідувала.

Формування мотиваційної сфери є результатом тривалого про-цесу розвитку особи. На нього впливає безліч факторів, як позитивного, так і негативного характеру. Значною мірою саме ця сфера детермінує протиправну поведінку особи, визначає її антисоціаль-ну спрямованість.

Питання мотиваційної сфери особи, її ціннісних орієнтацій бу-ли предметом аналізу в працях вчених філософів, соціологів, соці-альних психологів, психологів, біологів. Активно вивчали цю про-блему і вчені-юристи.

Мотив є тією рушійною силою, яка визначає людську поведін-ку. Людині, як особі мислячій, притаманна можливість вибору відповідної лінії поведінки. Слід зазначити, що взагалі виборність поведінки лежить в основі визнання можливим притягнення особи до відповідальності. За відсутності можливості обирати поведінку відсутня і можливість постановки питання про відповідальність. Тому виборність поведінки є по суті умовою існування відповідальності як такої.

Саме виходячи з цього положення і слід підходити до визначення мотиву як спонуки, якою керується особа при вчиненні діяння. Однак, це стосується лише характеристики основної функції, яку виконує мотив у механізмі людської поведінки і не може бути ви-знано всеохоплюючим.

Мотив не «працює» самостійно, а діє лише в сукупності з ме-тою, досягнення якої переслідує особа. Наявність мети відрізняє свідому людську поведінку від неусвідомленої, рефлекторної дія-льності. Мета - це той бажаний результат, який особа прагне досягнути внаслідок вчинення відповідного діяння.

І мотив, і мета поведінки, з позиції кримінального права, є самостійними характеристиками суб'єктивної сторони складу злочину.

У кримінальному праві під мотивом злочину прийнято розумі-ти усвідомлену спонуку, якою керується винний при вчиненні зло-чину. Виходячи з цього визначення, мотив повинен розглядатись як рушійна сила, стимул людської діяльності, те, що штовхає осо-бу на вчинення злочину.

Мотив злочину визначається цінностями, інтересами що пере-творюються на потреби винного. Будучи усвідомленими особою, вони і стають спонукою злочинної поведінки.

Всі умисні злочини є наслідком усвідомлення особою власних потреб. Тому слід вважати, що всі умисні злочини - мотивовані. Цієї позиції дотримуються практично всі вітчизняні вчені-криміналісти.

Більш складним є питання щодо мотивації необережних злочи-нів. Деякі вчені, які порушували цю проблему, вважають, що сто-совно цієї групи злочинів не можна вести мову про їх мотивацію, а слід вивчати мотивацію поведінки, яка призвела до вчинення не-обережного злочину. Інші схильні вважати, що необережні зло-чини мають у своїй основі усвідомлену вольову поведінку, і тому вони також є мотивованими і цілеспрямованими.

Слід зазначити, що позиція першої групи вчених є більш об-ґрунтованою. Підтвердженням цього може бути факт відсутності посилання на мотиви та мету злочину в конструкціях тих злочинів, що вчиняються з необережності, які закріплені в чинному КК Ук-раїни. Без сумніву, сама по собі поведінка є мотивованою, але мо-тивація не стосується наслідків, передбачених кримінальним зако-ном. Мотивуються інші наслідки та цілі (загальні наслідки та цілі діяльності людини), тоді як кримінально-правові перебувають поза психологічною сферою, тому що не усвідомлюються взагалі або, хоча і усвідомлюються, однак є небажаними й оцінюються як такі, що не настануть.

Мотиви злочинів можуть бути класифіковані так:

- антисоціальні (політичні, насильницько-агресивні, корисливі, корисливо агресивні та ін.);

- асоціальні (егоїстичні, анархо-індивідуалістичні та ін.);

- псевдосоціальні (мотиви окремих соціальних груп, які супе-речать кримінально-правовим нормам, інтересам окремих осіб та суспільства в цілому);

- протосоціальні (при переростанні соціально сприйнятливих мотивів у мотиви злочину (напр., при вчиненні злочину при пере-вищенні меж необхідної оборони та ін.).

Мотиви злочину можуть носити як низький характер (напр., ко-ристь, помста, хуліганський мотив і т. ін.), так і бути такими, що не несуть антисоціального навантаження і взагалі можуть бути оцінені як соціально-сприйнятні (співчуття, жалість та ін.).

Мета злочину - це уявлення особи про бажаний кінцевий ре-зультат власної діяльності, який формується у свідомості особи як ідеальний наслідок поведінки, до настання якого прагне винний, вчиняючи злочин.

Мета злочину, як і мотив, є компонентом вольової поведінки особи. Як справедливо зауважують автори підручника «Кримі-нальне право України. Загальна частина», «мотив дозволяє визна-чити, чому особа вчиняє злочин, а мета - заради чого, до якого ре-зультату спрямована її суспільно небезпечна діяльність».

Поруч з мотивом і метою важливе значення має ще одна психо-логічна характеристика - емоційний стан, в якому перебувала осо-ба під час вчинення злочину. Сама етіологія терміна, який походить від латинського еmоvео - «хвилююсь», свідчить про значення цьо-го стану для визначення ступеня вини особи.

Психологічна наука виділяє чотири основні форми емоційного стану:

- відчуття;

- афект;

- пристрасть;

- настрій.

Не всі форми емоцій мають кримінально-правове значення, не всі можуть входити до структури суб'єктивної сторони складу злочину. Водночас вони можуть тим чи іншим чином враховува-тись при визначенні ступеню вини особи, для загальної